Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Ти телепень, — кинув Вільям.

— Сам ти телепень! — повернув йому Том.

Отак суперечка розпочалася знову з самого початку і розгорялася дедалі дужче, аж поки нарешті вирішили сідати на кожен мішок по черзі, щоб почавити гномів, а вже потім їх поварити.

— На кого ж першого сідати? — спитав голос.

— Краще спершу сідати на останнього, — сказав Берт, якому Торін пошкодив око. Йому здалося, що питав Том.

— Не розмовляй сам із собою! — мовив Том. — Та якщо ти хочеш посидіти на останньому, то й сідай на нього. Котрий же він?

— Той, що в жовтих панчохах, — сказав Берт.

— Дурниці — той, що в сірих панчохах! — заперечив голос, схожий на Вільямів.

— Я добре пам\'ятаю: жовті панчохи, — наполягав Берт.

— Жовті, жовті,— підтвердив Вільям.

— То чого ж ти казав: «сірі»? — спитав Берт.

— Я цього не казав. Це Том!

— Ні, я не казав! — обурився Том. — Це ти сказав!

— Двоє проти одного — тож помовч! — крикнув Берт.

— З ким ви розмовляєте? — спитав Вільям.

— Та годі вже! — разом сказали Берт і Том. — Скоро минає ніч, незабаром світанок. Берімося до діла!

— Світанок хай візьме вас усіх і каменем вам стане! — промовив голос, що скидався на Вільямів. Але то був не Вільямів голос. Бо саме в цю мить над пагорбом засяяло світло і в гіллі щосили защебетало птаство. Вільям так і не встиг відповісти, бо як нахилився, так і закляк, перетворений на камінь, а Берт із Томом, що витріщилися на товариша, поробилися двома бескидами. Там вони й досі стоять собі самотою, хіба пташки сядуть коли на них, — адже тролі, як ви, напевне, знаєте, до світу мусять заховатися під землею, а коли не встигнуть, то знову стануть каменем, з якого складаються гори й з якого вони самі зроблені, й тоді вже заклякнуть навіки. Ось що скоїлося з Бертом, Вільямом і Томом.

— Чудово! — вигукнув Гандальф, виходячи з-за кущів, і допоміг гобітові спуститися з куща глоду.

І тут Більбо все зрозумів. То ж чарівників голос змушував тролів сваритися та сперечатися, поки прийшов світанок і приніс їм погибель.

Потім Гандальф порозв\'язував мішки — випустив гномів. Ті мало не подушилися, а що вже були сердиті! Їм аж ніяк не припало до вподоби лежати в тих мішках і слухати, як тролі радяться, чи то посмажити їх, чи почавити, чи посікти дрібненько. Вони змусили Більбо двічі розповісти, що трапилося з ним, поки задовольнилися.

— Що за дурість — практикуватися в злодійському ремеслі, коли нам потрібні були тільки вогонь та їжа! — сказав Бомбур.

— А саме цього ті здоровила й не віддали б так просто, без бою, — заперечив Гандальф. — Так чи так, а ми даремно гаємо час. Невже ви не розумієте, що в тролів має десь поблизу бути печера чи нора, де б вони ховалися від сонця? Варто б нам заглянути в ту печеру!

Пошукали навколо й скоро знайшли ступаки тролівських кам\'яних чобіт, що вели кудись поміж дерев. Пішли тими слідами вгору схилом і незабаром натрапили на замасковані кущами великі кам\'яні двері печери. Та відчинити їх мандрівники не змогли, хоч як усі напружувалися, а Гандальф випробовував усілякі закляття.

— Може, ось це знадобиться? — спитав Більбо, коли всі вже потомились і почали сердитися. — Я знайшов його на землі, там, де билися тролі.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар