Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— І що там у нього в ручицях? — поцікавився Гам-гам, поглядаючи на меча, який йому не дуже подобався.

— Це меч, зроблений у Гондоліні!

— Сссс, — просичав Гам-гам і став зовсім чемний. — Чи не посидіти нам, мій дорогеесенький, та не побазікати з ним трошечки? Воно ж, мабуть, любить загадки, еге ж?

Гам-гам щосили старався показати себе добрим, принаймні поки що — поки довідається більше про того меча і його власника; чи той справді самотній, чи добрий на з\'їжу і чи йому самому, Гам-гамові, справді дуже хочеться їсти. Нічого кращого, ніж загадки, господар озера не міг придумати. Загадувати й іноді відгадувати загадки — це була єдина гра, в яку він грався з іншими химерними створіннями, що жили в норах ще за догоблінських часів. А він же так давно жив глибоко-глибоко під цими горами, відірваний від своїх колишніх товаришів!

— Гаразд, — погодився Більбо, палко бажаючи дізнатися більше про потвору: чи вона таки сама, чи люта, чи голодна і чи дружить із гоблінами.

— Спершу ти загадуй, — сказав він, бо не мав часу придумати загадку. І Гам-гам просичав:

Що найглибший корінь має І дерева затіняє? Вище хмари височіє — Не росте ж і не маліє.

— Легка! — заявив Більбо. — Це про гору.

— То воно легко відгадує загадки? Нехай же позмагається з нами, мій дорогеесенький! Якщо дорогесенький загадає загадку, а воно не відгадає, ми з\'їмо його, мій дорогеесенький. Якщо воно загадає нам загадку, а ми не відповімо, ми зробимо те, чого воно просить, га? Ми покажемо йому дорогу звідси, отак!

— Нехай буде так — не посмів перечити Більбо. Він до болю напружував свій мозок, намагаючись пригадати загадки, щоб порятуватися, щоб не бути з\'їденим.

Тридцять білих коней на горі червоній. Спочатку жують, Потім копитами б\'ють, Потім смирно стоять усі коні.

Оце він тільки й зміг придумати — думка про їжу не виходила йому з голови. Та й давня це була загадка, і Гам-гам, як і ви всі, знав відгадку.

— Проссто, проссто, — просичав він. — Зуби! Зуби, мій дорогессенький! Але у нас їх тільки шість. І загадав свою другу загадку:

Без голосу гукає, Без крил, а літає, Кусає без зуба, Бурмоче безгубо.

— Хвилинку! — попросив Більбо, якого досі гризла думка про їжу. На щастя, колись якось він чув щось подібне, тож, зібравши знову свої думки, знайшов відгадку.

— Вітер, звичайно, вітер! — сказав він і такий став задоволений собою, що зразу ж придумав свою загадку.

Око на лиці голубому Побачило око на лиці зеленому. «Те око — як це око,— Сказало перше око,— Тільки в низині, Не у вишині.

— Сс, сс, сс, — просичав Гам-гам. Надто довго жив він під землею, забувалися йому такі речі. Та коли Більбо вже почав сподіватися, що погане створіння не спроможеться відгадати, Гам-гам прикликав на поміч свою правікову пам\'ять — іще тих часів, як вони з бабусею жили в норі, виритій в крутому березі над річкою.

— Ссс, ссс, мій дорогеесенький, — проказав він. — Сонце і стокротка, ось воно що!

Але ці звичайні наземні загадки стомили його. Та й нагадали часи, коли Гам-гам був не такий самотній, підлий, бридкий, і він ще й розізлився. Але найгірше було те, що від цих загадок йому захотілося їсти, тож цього разу він спробував придумати щось тяжче й неприємніше:

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар