Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

- Із самого початку я мав на увазі переправити вас усіх живими й неушкодженими (по змозі) через гори, — сказав чарівник, — і нині при доброму керівництві й доброму талані я зробив це. Коли по правді, то я з вами забився набагато далі на схід, ніж збирався, адже, зрештою, все це — не моя пригода. Поки ваша пригода скінчиться, я, може, десь якось і встряну в неї, але тим часом я мушу подбати про інші нагальні справи.

Гноми забідкалися, засумували, а Більбо заплакав. Бони звикли до думки, що Гандальф весь час буде з ними і завжди вирятує з біди.

— Та я не щезаю цієї ж миті,- додав він. — День-два я ще можу побути з вами. Мабуть, допоможу вам виборсатися з цієї скрути, та й самому мені потрібна невеличка допомога. У нас немає ні харчів, ні поклажі, ні коненят, щоб їхати далі. І ви не знаєте, де перебуваєте. Ну, це я вам можу сказати. Ми досі перебуваємо на кілька миль північніше від тієї дороги, якою мали б іти, коли б не покинули так поквапно той гірський перевал. У цих краях живе дуже мало людей — хіба хто сюди прибився за той час, поки мене не було, а проходив я тут кілька років тому. Але є тут хтось, кого я знаю, і живе той хтось неподалечку. Це ж він поробив сходинки на бескиді — здається, він його називає Каррок. Сюди він приходить нечасто, і вже ж не за дня приходить, шкода його дожидатися. Та де шкода — небезпечно! Ми самі повинні піти і знайти його. Якщо зустріч буде щаслива, отоді я й вирушу, побажавши вам, як ото орли, щасливої мандрівки; де б ви не мандрували. Гноми все-таки благали чарівника не покидати їх. Пропонували йому і золото, й срібло, і самоцвіти драконові, але Гандальф не давався на умовляння.

— Побачимо, побачимо! — відмахнувся він нарешті. — Хоч я гадаю, що вже заробив дещицю того драконового золота, — хай-но ви його ще здобудете!

Після цих його слів гноми перестали благати. Всі пороздягались і викупалися в річці; там, де брід, вона була мілка, чиста і кам\'яниста. Сонце вже припікало, тож вони швидко просохли й відчули приплив свіжих сил; тільки ще боліли синці й трохи хотілося їсти. Потім перейшли брід (несучи гобіта на плечах), а далі попрошкували крізь буйне зеленотрав\'я, та все попід рядами крислатих дубів і високих берестів.

— А чому бескид називається Каррок? — спитав гобіт, дрібочучи обіч Гандальфа.

— Він назвав його Карроком, тому що взагалі він не каже «бескид», а «каррок». Всі скелі та бескиди він називав «карроками», а цей бескид тому Каррок, що єдиний поблизу його оселі, і він, той «хтось», його добре знає.

— Хто називає? Хто знає?

— Той Хтось, про якого я говорив, — вельми значна особа. Коли я вас із ним знайомитиму, щоб ви всі були з ним дуже чемні. Я знайомитиму вас із ним помаленьку, по двоє, мабуть, а ви стережіться, нічим не роздратуйте його, а то вже й не знаю, що трапиться. Він буває жахливий, коли розлютиться, хоч може бути й незлим, коли йому догодити. І все-таки я вас застерігаю — розлючується він дуже легко.

Почувши таку розмову чарівника з гобітом, гноми обступили їх колом.

— Чи це не та сама особа, до якої ви нас зараз ведете? І чи не могли б ви знайти кого-небудь із лагіднішою вдачею? І чи не пояснили б ви нам усе це трохи краще? — сипонули вони запитаннями.

— Авжеж, це та сама особа! Ні, я не міг би! І пояснював я дуже докладно, — сердито відповів Гандальф на всі запитання зразу. — Коли хочете знати більше, то його звати Беорн. Він страшенно дужий, а ще він міняє шкіру.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар