Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

— Ліс тягнеться, тягнеться, тягнеться без кінця у всі боки! Що нам робити? І яке пуття з гобіта, що нам його накинули?! — закричали гноми, так ніби він був у чомусь винний. Чхати вони хотіли на гобітових метеликів і тільки ще дужче розлютилися, коли Більбо розповів їм про чудовий вітерець, — надто були вони важкі, щоб видертися на вершечок дуба і той вітерець відчути.

Увечері мандрівники поїли останні свої скоринки та крихти. Коли попрокидалися вранці, перше, що завважили, це був усе той самий гризький голод, а друге — дощ: то тут, то там важкі краплини спадали на лісову долівку. Те крапання лише нагадало їм, що вони ще й страшенно хочуть пити, але ніяк не полегшило їхніх страждань. Бо ж хіба вгамуєш палючу спрагу, ставши під велетенським дубом і чекаючи, коли-то крапне тобі на язик? Ото хіба Бомбур приніс несподівану крихту втіхи.

Зненацька товстун прокинувся і сів, чухаючи голову. Бомбур ніяк не міг збагнути, де ж це він, ані чому такий голодний, бо забув геть усе, що з ним було, відколи вирушив з усіма в дорогу того далекого квітневого ранку. Останнє, що Бомбур пам\'ятав, це була гостина в гобітовій оселі; розповідаючи йому про всі пригоди, яких вони зазнали відтоді, товариші насилу змусили його в те повірити.

Почувши, що не лишилося нічого їсти, Бомбур сів і заплакав, бо почувався дуже кволим, йому підгиналися ноги.

- І нащо я взагалі прокидався! — приказував він. — Мені снилися такі гарні сни. Нібито я йшов лісом, схожим на оцей, тільки освітленим смолоскипами й світильниками, розвішаними в гіллі дерев, та вогнищами, що горіли на землі, й там справляли бенкет, якому не було кінця. Там сидів лісовий король, у короні з листя, і лунали веселі співи, і я не зміг би полічити чи описати всіх наїдків та напитків, що там були…

— То й не силкуйся, — урвав його Торін. — Якщо ти не здатен говорити ні про що інше, краще мовчи. Ти й так нам завдав досить клопоту. Якби ти не прокинувся, нам слід було б залишити тебе в лісі разом із твоїми дурними снами. Нести тебе, та ще після тижнів мізерного харчування, — зовсім не жарти.

Але що діяти? Гномам нічого не лишалось, як затягнути пояси на порожніх животах і, закинувши за плечі порожні мішки та клунки, тюпати далі стежкою, не дуже й надіючись, що ліс кінчиться швидше, ніж вони полягають і помруть від голоду. Цілий день повільно й стомлено посувалися вперед, а Бомбур усе нарікав, що ноги не хочуть нести його і що він оце ліг би та й заснув.

— Не смій! — заявили йому всі. — Хай і твої ноги потрудяться, — ми тебе он скільки несли!

І все одно невдовзі він заявив, що не ступить більше й кроку, і простягся на землі.

- Ідіть далі, якщо вам треба, — ще сказав він. — А я ляжу собі тут і засну, й снитиму про їжу, коли

не можна дістати її ніяким іншим чином. Сподіваюся, що не прокинуся більш ніколи.

Ту ж мить Балін, що йшов попереду, вигукнув:

— Що це? Наче вогонь мерехтить он там, у лісі!

Всі подивилися туди, куди показував Балін, і побачили якесь червоне мерехтіння в сутіні; потім біля першого вогника замерехтів ще, і ще один. Навіть Бомбур підвівся на ноги, і весь гурт подався мерщій вперед — байдуже, чи там тролі, чи гобліни. Світло мерехтіло попереду і трохи ліворуч від стежки, й коли нарешті порівнялися з ним, усім здалося, що бачать, як там під деревами горять смолоскипи та вогнища, тільки далеченько від стежки.

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар