Слава ЗСУ!

- Так , - відповів я.

- Глядіть. Якщо це для вас забагато, захищайтеся, Гроцію (він інколи жартома називав мене Гроціем). Вимагаючи від вас тринадцять процентів, я роблю своє діло. А ви прикиньте, чи зможете їх платити. Я не люблю людей, які одразу на все згоджуються. Може, це забагато?

- Ні , - відповів я , - я виплачу, мені тільки доведеться трохи більше працювати.

- Ще б пак , - промовив він, кидаючи на мене скоса лукавий погляд. - Ваші клієнти заплатять.

- Ні, до біса! - вигукнув я. - Я сам заплачу. Я радше дам руку собі відрубати, ніж обдиратиму людей.

- Годі-бо вам , - сказав Гобсек.

- Але ж гонорар платять за таксою , - відказав я.

На деякі справи, наприклад, на полюбовні угоди, відстрочення виплат, примирення - такси немає , - заперечив він. - Отже, в цих випадках ви можете, правити по дві, по три тисячі франків, навіть по шість тисяч, залежно від того, наскільки важлива справа, та ще за свої поради, поїздки, складання проектів угоді доповідних записок, за балаканину в суді. Треба тільки вміти знаходити такі справи. А я вас рекомендуватиму як дуже досвідченого і тямущого адвоката і посилатиму вам стільки клієнтів, що адвокатська братія лусне від заздрості. Мої колеги, Вербруст, Пальма і Жігонне, доручатимуть вам вести свої справи про відчуження земельних ділянок - у них таких справ хоч греблю гати. Отже, ви матимете дві клієнтури: одна перейде у спадок від вашого патрона, а другу дам я. Либонь, з вас треба було б узяти по п\'ятнадцять процентів за мої сто п\'ятдесят тисяч франків.

. - Добре, але не більше , - сказав я з рішучістю людини, що більше нічим не поступиться, Гобсек полагіднішав і, здавалось, був задоволений з мене.

- За контору я сам заплачу вашому патронові , - сказав він. - Я добиватимуся солідної скидки і з ціни і з застави.

- О, щодо гарантій - усе що завгодно. А ви мені дасте після цього п\'ятнадцять векселів, кожен на десять тисяч франків з умовою, що це подвійне зобов\'язання буде засвідчене...

- Е, ні! - вигукнув Гобсек, перепиняючи мене. - Чому ви хочете, щоб я вам більше довіряв, ніж ви мені?

Я промовчав.

- І, крім того , - говорив він далі добродушним тоном , - ви вестимете мої справи, поки я живу, не вимагаючи гонорару. Добре?

Гаразд, якщо тільки вони не потребуватимуть моїх витрат.

- Правильно , - сказав він. - Ага, от що , - додав старий, і обличчя його стало незвично ласкаве. - Ви мені дозволите приходити До вас?

- Завжди буду радий вас бачити.

- Так, але вранці це буде досить важко. У вас свої справи, а в мене - свої.

- Приходьте ввечері.

- О ні , - жваво заперечив він. - Вам треба бувати в товаристві, зустрічатись з своїми клієнтами. А в мене свої друзі, ми буваємо увечері в кафе.

- «У нього друзі! Невже?» - подумав я і сказав:

- Ну, добре. То, може, зустрічатимемося за обідом?

- Чудово! - погодився Гобсек. - Після біржі, о п\'ятій годині. Домовимося так: я приходитиму до вас щосереди і щосуботи. Ми говоритимемо про свої справи, як друзі. Хо-хо! Я іноді буваю веселий. Ви частуватимете мене крильцем куріпки, склянкою шампанського, і ми з вами балакатимемо. Я знаю багато історій, які вже тепер можна розказати і які навчать вас багато чого: ви пізнаєте людей, а надто - жінок.