Слава ЗСУ!

«Але ні , - сказав я собі , - чесна людина повинна і скрізь триматися з гідністю. Принижуватися через

гроші не варто. Покажу себе таким самим розсудливим, як і він».

Після того як я виїхав, батечко Гобсек найняв мою кімнату, щоб спекатися сусідів, і велів у своїх дверях і зробити маленьке заґратоване віконце; він одчинив двері тільки після того, як розгледів мене у віконце.

- Ну, то що , - своїм пискливим голосом звернувся старий до мене , - ваш патрон продав свою контору?

Звідки ви знаєте про це? Він про це ще нікому не казав, окрім мене.

Губи в старого зібралися по куточках складками, мов завіски, і цю німу посмішку супроводив холодний погляд.

- Якби цього не трапилось, я не бачив би вас у себе , - додав він сухо і замовк.

Я стояв спантеличений...

- Послухайте мене, батечку Гобсек , - почав, намагаючись говорити якнайспокійніше, хоч безстрасний погляд старого, що не зводив з мене прозорих блискучих очей, бентежив мене.

Він зробив жест, що означав: «Кажіть»,

- Я знаю, що вас дуже важко зворушити. Отож не марнуватиму своєї красномовності, силкуючись змалювати становище бідного клерка, який покладає надію тільки на вас, бо в усьому світі немає, крім вашого, іншого серця, котре може його зрозуміти. Але облишмо серця; діло роблять по-діловому, а не як у романах з сентиментальними дурницями. Річ ось у чім. Контора дає моєму патронові щороку двадцять тисяч франків прибутку; але я певен, що мені вона даватиме сорок! тисяч. Він хоче її продати за п\'ятдесят тисяч екю. Я почуваю: тут , - сказав я, ударивши себе по лобі , - дещо є, і коли б ви згодились позичити мені суму, потрібну на купівлю контори, я за десять років сплатив би вам борг.

Оце називається говорити по-діловому , - відповів Гобсек, потискаючи мені руку. - Відколи я веду діла , - сказав він , - ніхто не пояснював мені так ясно причин своїх відвідин. А які гарантії? - спитав, змірявши мене поглядом з голови до ніг. - Ніяких , - відповів сам собі, трохи помовчавши. - Скільки вам років?

Через десять день мине двадцять п\'ять , - відповів я. - Інакше я не міг би укладати угоди.

- Правильно.

- Ну, то як же?

- Це можливо.

- Правда? Тоді треба це робити і швидше, інакше можуть знайтись інші покупці.

- Принесіть мені завтра вранці ваше свідоцтво про народження, і ми поговоримо про ваше діло. Я подумаю.

Другого дня, о восьмій годині ранку, я був у старого. Він узяв документ, надів окуляри, покашляв, сплюнув, загорнувся в свій чорний халат і прочитав виписку із актів громадянського стану від першого і до останнього слова. Потім подивився на нього з одного боку, з другого, глянув на мене, знову покашляв, засувався на стільці і сказав:

- Це діло можна облагодити, Я весь затремтів.

- Я беру за кредит по-різному , - почав він знов. - Найменше п\'ятдесят процентів, сто, двісті, а то й п\'ятсот.

Почувши це, я зблід.

- Ну, а з вас заради нашого знайомства я візьму тільки дванадцять з половиною процентів на... - Він зам\'явся. - Ну, добре, я задовольнюсь тринадцятьма, процентами на рік. Це вам підходить?