Слава ЗСУ!

- На це є поважні причини , - відповів той. - Граф при смерті. Це одна з тих ніжних натур, що не вміють побороти горе, і воно вбиває їх. Життя - це складне, важке ремесло, і треба докласти зусиль, щоб навчитися жити. Коли людина пізнає життя, зазнавши його прикрощів, її нерви загартуються, зміцніють, і вона здатна керувати своїми почуттями. Тоді нерви її стають немовби стальними пружинами, \"що гнуться, а не ламаються. А коли ще й травлення добре, то така загартована людина може прожити стільки ж років, як і знамениті ліванські кедри.

- Невже граф умре? - спитав я.

- Можливо , - відповів Гобсек. - Його спадщина - ласий шматок для вас.

Я глянув на свого гостя і, щоб зрозуміти його до кінця, спитав:

- Скажіть мені, будь ласка, чому з усіх людей тільки граф і я викликали вашу прихильність?

- Бо ви єдині, що довірились мені без хитрощів , - відповів лихвар.

Хоч ця відповідь і переконувала мене, що Гобсек не зловживе своїм становищем, якщо навіть контр-розписка пропаде, все ж я вирішив побачитися з графом. Я послався на якісь справи, і ми разом вийшли. Я швидко приїхав на вулицю Ельдера. Мене провели у вітальню, де графиня бавилася з дітьми. Коли їй доповіли про мене, вона схопилася з місця, пішла назустріч і знову мовчки сіла, вказавши рукою на вільне крісло біля каміна. І відразу ніби прикрила своє обличчя тією непрозірною маскою, під якою світські жінки так добре вміють ховати свої почуття. Від горя врода її поблякла, але гарні риси обличчя не змінилися і- свідчили про його колишню чарівність.

У мене дуже важлива справа до графа. Я хотів би поговорити з ним...

- Якщо це/вам пощастить, ви будете щасливіший, ніж я , - відповіла вона, перепиняючи мене. - Пан де Ресто не хоче нікого бачити, він насилу терпить візити лікаря і відмовляється од усіх послуг, навіть від моїх. У хворих такі чудні примхи! Вони, як діти, самі не знають, чого хочуть.

- А може, навпаки , - вони, як діти, чудово знають, чого хочуть.

Графиня почервоніла. Я майже розкаювався, що дозволив собі цю репліку в стилі Гобсека, і квапливо перемінив тему розмови.

- Але хіба можна лишати хворого увесь час самого? - спитав я.

- Коло нього старший син , - відповіла вона. Хоч як пильно я дивився на графиню, на цей раз

вона не почервоніла, і мені здалося, що вона поклала собі не дати мені проникнути в свої таємниці.

- Зрозумійте, пані, я прийшов сюди не з цікавості. Мене привели надзвичайно важливі інтереси...

Я прикусив губу, відчуваючи, що пішов неправильним шляхом.

І справді, графиня зараз же скористалася з моєї необачності.

Мої інтереси аж ніяк не розходяться з інтересами мого чоловіка, пане , - сказала вона. - Ніщо не заважає вам звернутися до мене.

- Справа, в якій я прийшов, стосується тільки графа , - твердо відповів я.

- Я звелю повідомити його про ваше бажання поговорити з ним.

Однак ввічливий тон і люб\'язний вигляд, з яким вона вимовила цю фразу, не обдурили мене; я догадався, що графиня нізащо не пустить мене до свого чоловіка.