Слава ЗСУ!

- Мамочко, яка ти хороша! Ти ніколи не казала неправди, я певен.

- Ні, любий хлопчику, іноді я казала неправду. Так, я не додержувала слова, але за таких обставин, перед якими усі закони ніщо. Слухай, Ернесте, ти вже великий і розумний хлопчик і, певно, помічаєш, що батько відштовхує мене, відмовляється від моїх послуг. А це несправедливо - ти ж знаєш, як я його люблю.

- Знаю, мамо.

- Бідний мій хлопчику , - сказала, плачучи, графиня. - В усьому винні злі люди, які звели на мене наклепи, щоб розлучити з твоїм батьком, бо вони корисливі й зажерливі. Вони хочуть одібрати в нас майно і привласнити його собі. Якби твій батько був здоровий, незлагода між нами минула б швидко, він би мене вислухав і, як чоловік добрий, люблячий, визнав би свою помилку. Та хвороба потьмарила його розум, і упередження, з яким він ставиться до мене, перетворилось у нього в нав\'язливу думку, в якесь божевілля. І він раптом став віддавати перевагу тобі V перед іншими дітьми , - це теж доказ розладу його розуму. Ти ж до його хвороби ніколи не помічав, що він любить Поліну і Жоржа менше, ніж тебе. Все тепер залежить у нього від хворобливих примх. Любов до тебе могла спонукати його дати тобі якісь розпорядження. Якщо ти не хочеш розорити свою родину, мій ангеле, не хочеш, щоб твоя мати ходила старцювати, як жебрачка, то ти повинен їй сказати все...

- А-а! - вигукнув граф, розчинивши двері і з\'явившись на порозі майже голий, висохлий і худий, як тріска.

Цей глухий крик справив жахливе враження на пані де Ресто: вона остовпіла, дивлячись на чоловіка; виснажений і блідий, він немов вийшов з могили.

- Вам мало того, що ви отруїли моє життя горем, тепер ви не даєте мені спокійно вмерти, розбещуєте мого сина, хочете виховати з нього порочну людину! - кричав він хрипким голосом.

Графиня кинулася в ноги умираючому, якого останні життєві хвилювання зробили майже страшним, і залилася слізьми.

Пожалійте! Пожалійте мене! - заголосила вона.

А ви мене жаліли? - спитав він. - Я дозволив вам розтринькати весь ваш статок, а тепер ви хочете пустити за вітром і мій, розорити мого сина?

Нехай так, добре, не щадіть мене, губіть! - благала вона. - Але пожалійте дітей! Накажіть своїй вдові жити в монастирі - я підкорюсь. Я зроблю все, що тільки ви скажете, аби спокутувати свою провину перед вами. Але діти!.. Нехай хоч вони будуть щасливі... О діти, діти!..

У мене тільки одна дитина , - вигукнув граф, простягаючи у розпачі свої худі руки до сина.

Простіть, я каюсь, каюсь!.. - кричала графиня, обіймаючи худі, вологі від поту чоловікові ноги.

Ридання не давали їй говорити, і якісь неясні, безладні слова вихоплювалися з її пересохлого горла.

- Після того, що ви сказали Ернестові, ви ще насмілюєтесь говорити про каяття , - мовив умираючий, відштовхнувши графиню ногою. - Мені холодно від вас , - додав він з якоюсь жахливою байдужістю. - Ви були поганою дочкою, поганою дружиною, ви будете поганою матір\'ю...

Нещасна жінка впала непритомна. Умираючий дістався до свого ліжка, ліг і через кілька годин втратив свідомість. Прийшли священики причастити його. Опівночі він помер. Вранішня сцена забрала рештки його сил.