Слава ЗСУ!

Якось уранці на початку грудня 1824 року Ернест, син графа, сидів у ногах на ліжку батька і сумовито дивився на нього. Граф поворухнувся і глянув на сина.

- Вам боляче? - спитав Ернест.

Ні , - відповів граф, страдницьки всміхнувшись. - Усе тут, біля серця! - І він худими пальцями торкнувся голови, а потім з такою скорботою притис руку до запалих грудей, що Ернест заплакав.

Чому ж не приходить Дервіль? - спитав граф свого камердинера, якого вважав за дуже вірного слугу, хоч насправді той був на боці графині. - Як же це, Морісе! - вигукнув умираючий, підводячись на постелі; здавалося, свідомість цілком повернулася до нього. - Уже всьоме чи увосьме за ці два тижні я посилаю вас до свого адвоката, а його все нема! Ви що, жартуєте зі мною? Ідіть до нього зараз же, цієї ж миті, і приведіть його. Якщо не виконаєте мого наказу, я встану і сам піду...

- Графине , - мовив камердинер, вийшовши у вітальню , - ви чули, що велів граф? Що я маю робити?

Вдайте, ніби пішли до адвоката, а коли повернетесь, скажете графові, що він поїхав за сорок льє від Парижа у важливій справі. Скажете, що його ждуть наприкінці тижня.

«Хворі ніколи не вірять, що їхній кінець близько , - подумала графиня. - Він чекатиме, поки адвокат повернеться».

Лікар напередодні сказав, що граф навряд чи переживе день. Коли через дві години камердинер прийшов до свого господаря з безнадійною звісткою, вмираючий дуже схвилювався.

- Боже мій, боже мій! - промовив він кілька разів. - Тільки й надії що на тебе.

Він довго дивився на свого сина і, нарешті, сказав йому ослаблим голосом:

- Ернесте, дитино моя, ти ще дуже молодий, але в тебе добре серце і ти зрозумієш святість обіцянки, даної вмираючому батькові. Чи почуваєш ти себе здатним зберегти таємницю, схоронити її в своїй душі так, щоб про неї не довідалася навіть мати? Тепер, синку мій, в усьому цьому домі я можу звіритися тільки на тебе одного. Ти не зрадиш мого довір\'я?

- Ні, тату.

- Так от, Ернесте, зараз я передам тобі запечатаний пакет , - його адресовано панові Дервілю. Сховай його так, щоб ніхто не знав, що він у тебе. Непомітно вислизнеш із дому і вкинеш його у поштову скриньку на розі вулиці.

- Добре, тату.

- Можу я покластися на тебе?

- Так, тату.

- Підійди ж, поцілуй мене. Тепер мені легше буде вмирати, любий мій хлопчику. Років через шість чи сім ти зрозумієш, яка це важлива таємниця; тоді ти дістанеш винагороду за свою тямучість і вірність. І ти побачиш, як я тебе любив. А тепер лиши мене на хвилинку самого і нікого до мене не пускай.

Ернест вийшов і побачив у вітальні свою матір.

- Ернесте , - сказала вона йому , - іди сюди. Вона сіла, притягнула свого сина до себе і, міцно

пригорнувши його до грудей, поцілувала.

- Ернесте, батько тільки що розмовляв з тобою?

- Так, мамо.

- Що він тобі казав?

- Я не можу цього переказати, мамо.

- О моя дорога дитино , - вигукнула графиня, палко цілуючи його , - як мене тішить, що ти вмієш мовчати. Ніколи не забувай двох правил: не кажи неправди і будь вірний своєму слову.