Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Голодні ігри

— Я не можу, — сказала я. — Я не буду.

— Давай! А то знову пришлють мутантів чи ще щось вигадають. Я не хочу померти, як Катон, — зронив він.

— Тоді пристрель ти мене, — вигукнула я розлючено, пхнувши зброю йому в руки. — Пристрель мене, і їдь додому, і живи з цим!

Саме в ту мить я зрозуміла, що померти зараз тут — набагато легше, ніж жити потім удома.

— Ти ж знаєш, що я ніколи цього не зроблю, — сказав Піта, відмахнувшись від лука. — Добре, я все одно помру першим, — мовив він і почав розмотувати рану на нозі.

— Ні, ти не вчиниш самогубства! — крикнула я, а тоді впала навколішки й почала наново замотувати його рану.

— Катніс, — сказав він. — Але я так хочу.

— Ти не смієш залишати мене тут саму, — буркнула я. Бо якщо він помре, я ніколи не зможу покинути арену, решту свого життя я подумки проведу тут, намагаючись знайти вихід, якого не бачу зараз.

— Послухай, — мовив він, піднімаючи мене на ноги. — Нам обом добре відомо, що має бути переможець. Ним може стати тільки один із нас. Будь ласка, стань ним. Заради мене.

І він заходився доводити, як міцно кохає мене, як не бажає жити без мене, але я не слухала, бо попередні слова, які зірвалися з його вуст, застряли в мене в голові й не давали спокою.

«Нам обом добре відомо, що має бути переможець».

Так, мусить бути переможець. Без нього Голодні ігри втратять сенс, а продюсери підведуть Капітолій. Можливо, їх навіть стратять, повільно й болісно, і їхню страту транслюватимуть у прямому ефірі по всій країні.

А якби ми з Пітою обоє померли... чи принаймні продюсери б так гадали...

Пальці потягнулися до шкіряного мішечка, прив’язаного до пояса. Піта помітив цей рух і схопив мене за зап’ястя.

— Довірся мені, — прошепотіла я.

Він довго не зводив із мене очей, а тоді відпустив. Я розв’язала мішечок і висипала жменьку ягід йому на долоню. Тоді насипала жменьку собі.

— На рахунок «три»?

Піта нахилився й ніжно мене поцілував.

— На «три», — мовив він.

Ми стояли спинами одне до одного, тримаючись за руки.

— Піднеси ягоди вгору. Нехай усі побачать, — сказав Піта.

Я розтулила долоню, й чорні ягоди заблищали на сонці. Я востаннє стиснула Пітину руку на прощання, і ми почали рахувати. «Один». Можливо, я помилилася. «Два». Можливо, їм байдуже, якщо ми обоє помремо. «Три!» Занадто пізно щось змінювати. Я піднесла руку до рота, востаннє роззирнувшись. Щойно ягоди посипалися мені в рот, як загриміли сурми.

Над нашими головами пролунав несамовитий голос Клавдія Темплсміта:

— Стривайте! Зупиніться! Леді й джентльмени, я радий повідомити вам імена переможців 74-х Голодних ігор. Це Катніс Евердін і Піта Мелларк! Трибути з Округу 12!

РОЗДІЛ 8

Я виплюнула ягоди й почала терти язик курткою, щоб жодна крапля соку не потрапила в шлунок. Піта підштовхнув мене до озера, і ми обоє прополоскали роти водою, а тоді кинулися обніматися.

— Ти випадково не проковтнув бодай ягоду? — хотіла я переконатися.

Він заперечно похитав головою.

— А ти?

— Якби проковтнула, то вже була би мертва, — відповіла я.

Його губи заворушилися, він щось казав, але голос заглушило ревисько натовпу, який зібрався в Капітолії, — воно лунало звідусіль. Мабуть, увімкнули гучномовці.

Над нашими головами з’явився вертоліт, і в повітрі повисли дві драбини. От тільки я не збиралася відпускати Піту далеко від себе. Я допомогла йому вилізти на драбину, і наші ноги одночасно ступили на перший щабель. Електричне поле паралізувало наші рухи, але цього разу я була навіть рада: я не була впевнена, що Піта зміг би самотужки довго протриматися на драбині. Я подивилася вниз — хоча наші м’язи були знерухомлені, Пітина нога продовжувала кровити. І щойно по нас зачинилися двері вертольота, як Піта знепритомнів.

Мої пальці так міцно вчепилися в його куртку, що коли нас захотіли роз’єднати, тканина порвалася, і в моїх руках залишився потріпаний клапоть. Все було готове до операції, лікарі в стерильних білих костюмах, масках і рукавичках одразу ж узялися до справи. Піта був такий блідий! Він нерухомо лежав на срібному столі, в нього повтикали різноманітні трубки й дроти. В якусь мить я забула, що все позаду, що Ігри закінчилися, — я угледіла в лікарях нову загрозу, нову зграю мутантів, які намагаються вбити Піту. У відчаї я кинулася до нього, але мене зловили чиїсь дужі руки й зачинили в сусідній кімнаті. Тепер нас розділяли скляні двері. Я кидалася, билася об скло, та марно. Ніхто не звертав на мене уваги, за винятком капітолійського служки, який підійшов до мене й запропонував попити.

Попередня
-= 108 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар