Слава ЗСУ!

Сварка тривала кілька хвилин, поки не втрутився інший трибут:

— Ми марнуємо дорогоцінний час! Я піду її прикінчу, і тоді рушимо далі!

Я мало не впала з дерева. Це був голос Піти.

РОЗДІЛ 3

На щастя, я була достатньо передбачливою і прив’язалася до дерева паском. Тепер я скотилася набік і висіла лицем до землі, обхопивши ногами грубу гілку. Зсуваючись униз, я спричинила незначний шум, але кар’єристи були занадто поглинуті своїми проблемами, щоб помітити це.

— Тоді вперед, Ромео ти наш, — мовив хлопець з Округу 2. — Переконайся на власні очі.

Я лише краєм ока розрізнила Піту, освітленого полум’ям факела. Він рушив назад до дівчини. Його обличчя було все в синцях, на руці красувалася закривавлена пов’язка, а судячи з ходи, він накульгував. Я згадала, як він хитав головою, наполягаючи, щоб я не кидалася в бій, а сам тим часом планував залишитися й поборотися за харчі. Наперекір Геймітчу.

Гаразд, таке я ще могла перетравити. Гора запасів, яких вистачить на кілька тижнів, — це, звісно, спокусливо. Але тут... тут зовсім інше. Навіщо він приєднався до цієї вовчої зграї кар’єристів, яка полює на решту трибутів? Жоден трибут з Округу 12 ніколи б так не вчинив! Кар’єристи жорстокі й самовпевнені, вони ліпше харчуються, ці кімнатні песики Капітолія. їх зневажають усі, окрім жителів їхніх власних округів. Що тепер думатимуть наші люди про Піту? І він іще мав совість говорити зі мною про ганьбу й безчестя?!

Очевидячки, шляхетний хлопчик на даху був іще однією роллю, зіграною для мене. Але це було востаннє. Я з нетерпінням чекатиму, щоб на нічному небі з’явилася його світлина, якщо сама його не вб’ю.

Трибути-кар’єристи мовчали, поки Піта не відійшов достатньо далеко, а тоді почали перешіптуватись.

— Може, вбити його просто зараз і покінчити з цим раз і назавжди?

— Нехай іще трохи потягається за нами. Чому б ні? Він так уміло орудує ножем...

Невже? Це щось новеньке. Скільки нового я сьогодні дізналася про свого друга Піту!

— До того ж він наш найкращий шанс, щоб вистежити її.

Мені знадобилася заледве секунда, щоб здогадатися, що під «нею» вони мали на увазі мене.

— Чому? Гадаєш, вона купилася на ту романтичну дурню?

— Все можливо. Мені здалося, вона досить дурненька. Щоразу, коли я згадую, як вона кружляла у тій сукні, мені хочеться виблювати.

— Якби ж ми знали, як вона отримала одинадцять балів!

— Ладен побитися об заклад, що Ромео знає як.

Почулися Пітині кроки, і вони замовкли.

— Ну що, була мертва? — запитав хлопець з Округу 2.

— Ні. Але зараз мертва, — відповів Піта. Саме в цю мить пролунав гарматний постріл. — Готові рухатися далі?

Щойно зграя кар’єристів зникла, як зайнявся світанок і повітря наповнилося пташиним співом. Я досі висіла лицем вниз, м’язи тремтіли від надмірного напруження, слід було якнайшвидше вилізти назад на гілку або спуститися вниз. Треба йти далі. Але я не могла поворухнутися. Я намагалася перетравити те, що почула. Піта не тільки приєднався до кар’єристів, він допомагає їм знайти мене, дурненьку дівчинку, яку варто сприймати серйозно тільки тому, що вона отримала одинадцять балів. Тому, що вона вміє стріляти з лука. І Піта це знає.

Але поки що він їм не сказав. Може, він приховує цю інформацію, бо усвідомлює, що це — його єдиний шанс на життя? Цікаво, чи він досі вдає, що кохає мене? Працює на публіку? Що коїться в його голові?

Раптом пташки замовкли. Котрась із них тривожно зойкнула. Один-єдиний раз. Це був той самий звук, який нам із Гейлом уже випадало чути. Тоді, коли впіймали рудокосу дівчину-авокса. Приблизно в тому місці, де палахкотіло вогнище, з’явився вертоліт. Униз спустилися великі залізні ноші й повільно, я б сказала, ніжно підняли мертве тіло на борт. А тоді вертоліт зник, і пташки знову почали співати, так ніби нічого не сталося.

«Ворушись», — звеліла я собі, а тоді вилізла зі спального мішка, склала його, заховала в наплічник і глибоко вдихнула. Темрява, спальний мішок і густі вербові гілки дали мені надійний притулок не тільки від ворогів, але й від телекамер. А зараз вони, мабуть, саме націлились на мене зусібіч. Щойно я торкнуся землі, мене гарантовано покажуть крупним планом.

Глядачі самі здогадаються, що, сидячи на дереві, я підслухала розмову кар’єристів і дізналася: Піта з ними заодно. Поки я ще не вирішила, як поводитися далі, краще вдавати, що я повністю володію ситуацією. Що я не розгубилася. А тим паче не злякалася.

Ні, я повинна завжди бути на крок попереду.

Зіскочивши з дерева, я обернулася до яскравого світла і на мить завмерла, дозволивши камерам сфокусуватися на моєму обличчі. А тоді ледь помітно схилила голову набік і багатозначно усміхнулася. Ось так! Нехай тепер сушать голови, що це означає!