Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гонихмарник

— Що ти мовчиш? Сонечко моє! Скажи хоч що-небудь своєму світлячкові. Де ж ти блукав цілу нічку? — ніжно і трішки награно щебече Світлана.

«З відьмами на Лисій горі!» — бурмоче під ніс Аліна. Цікаво, якби Світлана побачила Кажана отаким покрученим, якої б заспівала?

— Світлано, ти зараз найменше схожа на світлячка. Іди приведи себе в порядок. А то своїм виглядом он Аліну перестрашила. А що, як хлопці попрокидаються?

Напевне, згадка про те, що її можуть побачити такою непривабливою представники сильної статі, і, що найжахливіше, саме про відсутність порядку на мармизі нагадує коханий, приводить Світлану до тями:

— Ой, а де тут можна вмитися?

— Іди візьми рушник, ну і ще щось там для миття, а я покажу тобі джерело. Та й заодно води принесемо.

Світлана стрімголов біжить до намету. Аліна продовжує чаклувати над багаттям.

— Алін, ти не хочеш мені нічого сказати? — Кажан бере Аліну за руку.

Дівчина сердито висмикує її і люто шипить на хлопця:

— Забери свої руки від мене, мерзотнику. Чи скільки вас там насправді? Не хочу я знати, що ви таке! Для мене ти навіть гірше від покруча чи яничара.

— Нам треба побалакати. Ти багато чого не розумієш. Це довга розмова. І тому...

— Коханий, я готова! Пішли! — з намету випурхує яскравим метеликом Світлана.

Аліна аж замилувалася поставою дівчини, граційною і майже бездоганною. І раптом згадала слова Морви: «Гарні речі, навіть геніальні полотна чи фантастичні статуї можуть тільки подобатися, але як їх можна кохати».

«Ох, не хотіла б я, щоб мене порівнювали зі скульптурою» — додає подумки Аліна.

Кажан бере в праву руку казан, на другій руці звисає Світлана. Аліну чомусь розбирає така лють від побаченого, що вона перепсовує півпачки сірників, поки запалює один.

3. Обличчя вітру

І я на шляху того вітру

— мов статуя древня в огні.

Він з того повернеться світу,

щоб глянути в очі мені.

Оксана Пахльовська

На сніданок «фірмовий» чай від Аліни та сухе печиво. Світлана не перестає щось лопотіти, створюючи шумове тло. Аліні байдуже. Те, що вона побачила в лісі, не дає спокою. Та воно її чомусь не лякає, лише дратує через свою непояснюваність. Морва сидить поруч і закочує сердито очі після чергової порції перлів від Світлани. Слава Богу, що погода сьогодні гожа. Аж не віриться, бо півночі сердито гуркотів грім. Світлана переконує всіх, що не варто нікуди йти. Можна і тут подивитися природу та все таке. Хлопці мовчать, Кажан також. Це сприймається Світланою як згода, і вона починає ще милозвучніше щебетати, вже переконана у своїй перемозі. Кажанові байдуже до насправді прекрасної, мов світанок, Світлани, такої красивої й витонченої, правда, з овечими мізками... Морва під ніс бурчить: «Краще б помовчала, курка-щебетушка». Кажан крадькома раз по раз зиркає в бік Аліни, намагається, хоча б мимоволі, вихопити її погляд. Дівчина не відводить очей від багаття, і в них підстрибують сердиті язички полум'я.

Врешті Морва не витримує:

— Що ж, Світланко, тобі важко — ти й зоставайся. До речі, у своїх пантофлях ти навряд чи вишкандибаєш на

Смотрич. Пропоную проголосувати. Хто за те, щоб іти в гори — прошу підняти руки.

— Які ще руки? Ніхто нікуди не йде, — сердито пищить Світлана. — Тобі треба — ти і йди. Побачимо, чи далеченько зачимчикуєш сама!

Після вчорашньої Свєтчиної істерики ніхто не ризикує розпочинати нову сварку, друга серія безглуздої перепалки нікому не потрібна. У чоловіків алергія на жіночі сльози. Здебільшого вони стають слухняними баранами, коли красива жінка починає плакати. А коли вона всім єством своїм дає зрозуміти, що плаче через нього ж таки, — то все, ти пропав. З тебе можна шворки плести.

Морва обводить поглядом чоловічу половину гурту. Усі тупо дивляться в горнята, вишукуючи там вчорашній день.

Встає Аліна:

— Морво, пішли збиратися. Підемо разом. Я дорогу знаю — не заблукаємо, — Аліна люто глипає в бік Світлани.

Та не ризикує розтуляти рота, допоки дівчата не відходять на безпечну відстань.

— Ну і валіть. Нам і без вас буде пречудово, заблукаєте, повернете...

Дівчата не слухають того безглуздого шавкання. Вони, перемовляючись, збирають свої речі. До них приєднуються Данило із Сергієм. Складають намет. Ситуація нагадує вчорашній вечір. Петро намагається переконати Світлану, що вони мають іти всі, бо, можливо, доведеться заночувати в дорозі. Кажан мовчки п'є чай. Вирішують таке. Аліна, Морва, Сергій, Данило рушають вперед. Петро з Кажаном вмовляють Світлану і наздоганяють їх на горі, ідучи простішим маршрутом. Кажан прекрасно знає дорогу.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар