Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Чи пригадав щось варте уваги наш стражник?

— Хлопець присягається, що князь Джон був здоровіший за чоловіків, удвічі від нього молодших. Каже, часто виїжджав верхи з князем Станісом.

«Знову Станіс», подумав Нед. Тут є про що замислитись. Джон Арин і Станіс Баратеон здавна мали приязнь один до одного, але дружби не водили. Поки Роберт подорожував до Зимосічі, Станіс виїхав на Дракон-Камінь, острівну твердиню Таргарієнів, яку він свого часу захопив силою зброї від імені свого брата. І не залишив жодного натяку, коли повернеться.

— Куди саме вони їздили? — запитав Нед.

— Хлопець каже, до якогось бурдея.

— Бурдея? — перепитав Нед. — Князь Соколиного Гнізда і Правиця Короля їздив до бурдея зі Станісом Баратеоном?!

Він хитнув головою, питаючи себе, що князь Ренлі сказав би на таку чудасію. Про походеньки Роберта співали сороміцьких пісень по усій вестероській державі, але ж Станіс був іншого тіста книш. Лише на рік молодший за короля, він геть відрізнявся від брата норовом: суворий, без краплі гумору, без краплі поблажливості, похмуро-впертий у своєму почутті обов’язку.

— Хлопець клянеться, що каже правду. Правиця брав із собою трьох стражників, і вони потім кпинили, коли він приймав їхніх коней.

— До якого бурдея? — запитав Нед.

— Оцього хлопець не знає. Стражники мали знати.

— Яка жалість, що Ліза забрала їх у Долину, — сухо відказав Нед. — Боги наче змовилися чинити нам перешкоди. Пані Ліза, маестер Колемон, князь Станіс… кожен, хто міг би знати правду про те, що сталося з Джоном Арином, ховається за тисячу верст звідси.

— Чи прикличете ви князя Станіса назад до столиці?

— Поки що ні, — відповів Нед. — Доки не зрозумію, що відбувається, і яке місце у цьому займає він.

Його гризло питання: чому поїхав з міста князь Станіс? Чи відігравав він якусь роль у вбивстві Джона Арина? Або ж навпаки, злякався сам? Недові важко було уявити, що може налякати Станіса Баратеона, який колись рік сидів у облозі — утримував замок Штормолам — живлячись щурами і шкірою з чобіт, поки за його мурами князі Тирел та Рожвин бенкетували з військом просто в нього на очах.

— Подай-но мені камізелю, якщо твоя ласка. Сіру, зі знаком лютововка. Хай той зброяр знає, хто перед ним. Може, швидше забалакає.

Джорі пішов до шафи з одягом.

— Князь Ренлі так само брат князеві Станісу, як і королю.

— Та схоже, його на ті походеньки не запрошували.

Нед не знав поки що, як ставитися до Ренлі з усіма його усмішками та дружнім обходженням. Кілька днів тому він відвів Неда убік і показав надзвичайної роботи медальйон рожевого золота. Всередині був яскраво та живо змальований за мирійським звичаєм дрібний образ чарівної юної дівчини з очима сарни та водоспадом м’яких брунатних кучерів. Ренлі стурбовано питав, чи не нагадує йому дівчина кого-небудь, і коли Нед тільки здвигнув плечима, той здався йому розчарованим. Зрештою Ренлі зізнався, що дівчина — то сестра Лораса Тирела, Маргерія, й що буцімто деякі люди кажуть, що вона схожа на Ліанну Старк.

— Та ні, — здивовано знизав плечами Нед. Чи може таке бути, щоб князь Ренлі, надзвичайно схожий на молодого Роберта, спалахнув пристрастю до дівчини, про яку вигадав собі, що вона є новою Ліанною? Виходило щось хворобливе.

Джорі подав камізелю, і Нед просунув руки у пройми.

— От якби князь Станіс повернувся задля Робертового турніру, — мовив він, поки Джорі ушнуровував спину.

— То була б рідкісна удача, пане, — зазначив Джорі.

Нед пристібнув меча.

— Іншими словами, дідька лисого.

І похмуро всміхнувся.

Джорі накинув Недові на плечі княже корзно і застібнув його значком Правицевого уряду.

— Зброяр живе над майстернею, у великому будинку нагорі Сталевої вулиці. Алин знає, куди їхати, пане.

Нед кивнув.

— Хай боронять боги того служку, якщо він змусить мене бігати за тінями.

Ниточка була тонесенька, але той Джон Арин, якого знав Нед, ніколи не носив обладунків, розцяцькованих сріблом чи коштовним камінням. Для нього криця означала крицю, і робилася вона для захисту, а не для прикраси. Міг він, ясна річ, набути й інших смаків. Не в нього першого змінювався погляд на речі після кількох років життя при дворі… та зміна була досить помітна, щоб викликати Недів подив.

— Чим іще можу прислужитися?

— Гадаю, можеш починати ходити по бурдеях.

— Нелегка праця, пане, — вишкірився Джорі. — Зате хлопці радо поможуть. Портер уже добрячу стежку протоптав.

У дворі на Неда чекав засідланим його улюблений кінь. Варлі та Джакс рушили за ним зо двору. Вони, мабуть, стікали потом у сталевих мисюрках та кольчугах, але жодним словом не пожалілися. Коли князь Едард виїхав з Королівської брами у сморід міста, розвіваючи сіро-білим корзном за плечима, то відчув на собі не одну пару очей і пустив коня легким чвалом. Сторожа не відставала.

Попередня
-= 116 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар