Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Брандонові було двадцять років, коли його вдавили за наказом Навіженого Короля Аериса Таргарієна. Через кілька днів він мав одружитися з Кетлін Таллі, дочкою князя Водоплину. Брандонового батька примусили дивитися, як помирає його син — законний спадкоємець, старший з братів, природжений володар над людьми.

Ліанні було всього шістнадцять; юна дівчина вабила до себе чистою сяючою красою. Нед любив її усім серцем. Роберт також кохав її безмежно і мав з нею одружитися.

— Вона була гарніша, ніж тут, — порушив тишу король. Його очі не полишали обличчя Ліанни, мовби прагнули силою волі повернути її до життя. Нарешті він підвівся, важко і незграбно.

— Хай тобі грець, Неде, чого ти поховав її у такому місці? — У голосі короля хрипко бриніла давня журба. — Хіба вона заслужила цього мороку?

— Вона роду Старків на Зимосічі, — тихо відповів Нед. — Її місце тут.

— Їй би лежати десь на пагорбі, у тіні садового дерева, щоб її зігрівало сонечко і омивали дощі з хмар небесних.

— Я був з нею у годину смерті, — нагадав Нед королеві. — Вона бажала повернутися додому, аби спочивати поряд із Брандоном та батьком.

Час від часу він чув її голос. «Обіцяй мені», плакала вона у кімнаті, пропахлій кров'ю та трояндами. «Обіцяй мені, Неде». Лихоманка забрала в неї сили, голос стишився до найтихішого шепоту. Та коли він дав їй слово, страх зник з очей сестри. Нед пам’ятав, як вона посміхнулася, як його руку міцно стиснули її пальці, як вона облишила чіплятися за життя, і пелюстки троянд, чорні та мертві, посипалися з її долоні. Після того він не пам’ятав нічого. Його так і знайшли поруч з її тілом, у тяжкому мовчазному горі. Маленький болотник Горолан Троск вийняв її руку з його. Нед не міг пригадати, як це сталося.

— Я приношу їй квіти, коли можу, — мовив він. — Ліанна… полюбляла квіти.

Король доторкнувся до її обличчя, пестячи грубий камінь так ніжно, мов живу плоть.

— Я присягнувся вбити Раегара за те, що він зробив з нею.

— І вбив, — нагадав Нед.

— Але ж тільки один раз, — гірко мовив Роберт.

Вони одночасно виїхали до броду через Тризуб, поки навколо шаленіла битва: Роберт з келепом, у глухому шоломі з оленячими рогами, принц Таргарієн у чорному обладунку з ніг до голови. На грудях його панцера був викладений сяючими на сонці, як вогонь, рубінами триголовий дракон його дому. Води Тризуба кипіли червоним під копитами їхніх коней, поки вони кружляли та сходилися знову і знову, аж нарешті страшний удар Робертового келепа зім’яв панцер і груди під ним. Коли Нед спромігся дістатися до місця, Раегар лежав у потоці мертвий, а вояки обох сторін юрмилися у швидких водах, шукаючи вилетілих з обладунку рубінів.

— Уві сні я вбиваю його щоночі, — зізнався Роберт. — Для нього замало і тисячі смертей.

На це Нед не знав, що відповісти. Помовчавши, він сказав:

— Нам слід повертатися, ваша милість. Ваша дружина чекатиме.

— Хай Інші заберуть ту дружину, — кисло пробурмотів Роберт, та все ж важко затупав назад до виходу. — Ще раз почую про «милість», наколю твою голову на шпичку. Ми начебто один одному не чужі!

— Я цього не забув, — спокійно відповів Нед. Коли король змовчав, він попрохав:

— Розкажи мені про Джона.

Роберт похитав головою.

— Не пригадую, щоб колись хвороба занапастила людину так миттєво. На іменини мого сина ми облаштували були турнір; якби ти бачив Джона того дня, то заприсягся б, що він збирається жити вічно. А два тижні по тому він лежав мертвий. Болячка спалила йому нутрощі, мов полум’я.

Король зупинився біля стовпа перед могилою якогось давно померлого Старка.

— Я любив того старого.

— Ми обидва його любили. — Нед хвильку повагався. — Кетлін непокоїться про сестру. Як Ліза переживає своє горе?

Роберт гірко скривився.

— Та якось недолуго, правду кажучи. Маю підозру, Неде, що від втрати чоловіка Ліза геть втратила і залишки глузду: хутко схопила хлопчика в оберемок і втекла назад до Гнізда, ще й проти моєї волі. А я ж сподівався віддати його на виховання Тайвинові Ланістеру до Кастерлі-на-Скелі. Джон не мав ані братів, ані інших синів. Хіба можна лишати малого з самими бабами?

Нед краще б довірив дитину отруйному гаспидові, ніж князеві Тайвину, та залишив свою думку при собі. Є старі рани, які не гояться з часом, а починають спливати кров'ю від бодай одного нерозсудливого слова.

— Жінка втратила чоловіка, — мовив він обережно. — Може, матір не бажає втратити сина. Хлопчик ще дуже малий.

— Малий, ще й хворобливий. Отакий в нас тепер князь Соколиного Гнізда, побийте мене боги, — вилаявся король. — Це ж уперше князь Тайвин погодився узяти до себе вихованця! Ліза мала б пишатися честю, ба Ланістери — великий і шляхетний дім. Та ні, вона й чути не схотіла, а тоді втекла просто посеред ночі, не спитавшись дозволу. Серсея шаленіла з люті.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар