Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Робб провів їх до самого кінця, мимо пана дідуся, Брандона та Ліанни, аби показати їхні власні могили. Санса все дивилася на недогарок свічки, непокоячись, що він скінчиться. Стара Мамка налякала її оповідками про павуків та пацюків завбільшки з собаку, але Робб тільки посміхнувся, коли почув про те від сестри.

— Там є дещо страшніше за павуків та пацюків, — шепотів він. — Там гуляють мертві люди.

Зненацька вони почули звук — низький, глибокий, жахливий. Малий Бран вчепився в Ар’їну руку.

Коли з відкритої могили виник блідий привид, стогнучи та вимагаючи крові, Санса з вереском кинулася до сходів, а Бран обхопив Роббову ногу, схлипуючи від жаху. Ар’я ж встояла на місці, ще й дала привидові стусана. То виявився Джон, обтрушений борошном.

— Ти дурень! — заволала вона на нього. — Ти дитину налякав!

Але Джон та Робб все реготали й реготали, і скоро Бран з Ар’єю вже не відставали від них.

Від цього спогаду Ар’я посміхнулася, і темрява перестала її жахати. Хлопчик-стайняр був мертвий, вона його вбила, і якби він наскочив на неї знову, то вбила б іще раз. Її дорога лежала додому. Вдома, за сірими гранітними мурами Зимосічі, все знову буде добре.

Ар’я пірнула у темряву, розсипаючи кроками тиху луну поперед себе.

Санса IV

По Сансу прийшли на третій день.

Вона обрала невибагливу сукню темно-сірої вовни — простого крою, але багато гаптовану по коміру та рукавах. У боротьбі зі срібними застібками без допомоги служниць власні пальці здавалися їй товстими та незграбними. Разом з нею в опочивальні зачинили Джейну Пул, та з неї користі не було: вона не припиняла скиглити по батькові ані на хвилину, аж запухла від сліз.

— Я певна, що твій батько живий та здоровий, — мовила Санса, коли нарешті застібнула сукню як слід. — Попрохаю королеву, щоб тебе до нього пустили.

Вона думала, що її добрість підбадьорить Джейну, але та лише підняла на неї червоні набряклі очі й заревла ще гірше. Яка ж вона ще дитина.

Санса плакала теж, але тільки першого дня. Та й хто б не злякався, почувши різанину — ба навіть за товстими стінами Маегорового Острогу. Вона виросла, звикнувши до брязкання сталі у дворі, мало не кожен день чула стукіт мечів у двобоях, але почувалася зовсім інакше, коли усвідомлювала, що там вояки б’ються насправді, на смерть. Серед звуків бою чулися раніше нею не знані стогони болю, гнівні лайки, волання про допомогу, зойки поранених та вмираючих. То лише у піснях лицарі ніколи не кричали від болю та жаху, ніколи не благали про милосердя.

А вона плакала, благала крізь двері сказати їй, що відбувається, кликала батька, септу Мордану, короля, її хороброго принца. Але сторожа якщо навіть і чула, зберігала мовчання. Єдиний раз двері відчинилися того ж вечора. Досередини заштовхнули Джейну Пул, яка тремтіла і була вкрита синцями.

— Там усіх вбивають! — заверещала до неї дочка управителя. І розповіла ще багато чого: її двері вибив Хорт келепом, на сходах Башти Правиці лежали мертві тіла, сходи були слизькі від крові. Поки Санса намагалася втішити подружку, її власні сльози висохли. Вони вклалися спати у одному ліжку, обійнявшись, наче сестри.

На другий день стало тільки гірше. Сансу замкнули в кімнаті на самому вершечку найвищої башти Маегорового Острогу. З вікна вона бачила, що важку залізну решітку на воротях опустили, а міст над глибоким сухим ровом, що відділяв замок-у-замку від більшого зовнішнього дитинця, підняли. По мурах ходили ланістерівські стражники зі списами та самострілами. Бій скінчився, над Червоним Дитинцем царювала могильна тиша. Чулися тільки нескінченні схлипування та скимління Джейни Пул.

Їх не морили голодом — давали свіжоспечений хліб з сиром та молоком на сніданок, смажену курку з зеленою городиною на обід, крупник з м’ясом на пізню вечерю. Але служниці, що приносили страви, не відповідали на Сансини питання. Того вечора якісь жінки принесли її одяг з Башти Правиці, і деякі речі Джейни теж. Але вони здавалися не менш наляканими, аніж Джейна, і у відповідь на її слова втекли з таким острахом, наче вона хворіла на сіру смерть. Сторожа за дверима, як і раніше, нікуди з кімнати їх не випускала.

— Прошу вас, я маю ще раз поговорити з королевою, — благала їх Санса, як і усіх, кого стрічала того дня. — Вона обов’язково захоче зі мною побалакати, я знаю. Будьте ласкаві, скажіть пані королеві, що я хочу її бачити. Якщо не королеву, то принца Джофрі. Будьте ласкаві! Адже ми маємо одружитися, коли виростемо.

На заході сонця другого дня почав калатати великий дзвін. Він співав глибоким могутнім басом; його довга повільна пісня нажахала Сансу. Через деякий час йому відповіли інші дзвони з Великого Септу Баелора на пагорбі Візеньї. Спів дзвонів гуркотів містом, наче грім, наче попередження про бурю.

Попередня
-= 229 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар