Слава ЗСУ!

Служниці наповнили купіль ледь теплою водою, що смерділа сіркою, додали гіркої запашної олії та кілька жмень м’ятного листя. Поки готувалася купіль, Дані незграбно стала навколішки коло свого вельможного чоловіка, відчуваючи вагу дитини у великому череві. Вона розплутала косу чоловіка тремтливими пальцями, як їхньої першої ночі під зірками. Дзвіночки відклала убік, один за одним, з великою турботою. Щойно він видужає, як потребуватиме їх знову, подумала вона.

До намету дмухнуло трохи свіжого повітря. То Агго просунув голову крізь шовки.

— Халісі! — покликав він. — Прийшов андал, просить ласки увійти.

«Андалом» дотракійці кликали пана Джорага.

— Так, — відповіла вона, важко спинаючись на ноги, — хай зайде.

Вона довіряла лицареві. Якщо він не знатиме, що робити — то надії немає.

Пан Джораг Мормонт пірнув під запону та почекав хвильку, поки очі звикнуть до тьмяного світла у наметі. Під жорстоким сонцем півдня він носив шаровари пістрявого піщаного шовку та верхові сандалі з відкритими носаками, зашнуровані до колін. Піхви з мечем висіли на плетеному з кінського волосу пасі. Під вибіленою жилеткою виднілися голі груди, зчервонілі від сонця.

— Чутки ходять халазаром, — мовив він. — Шепочуть, що хал Дрого впав з коня.

— Допоможіть йому, — заблагала Дані. — Задля тої любові, у якій ви клялися до мене, допоможіть йому.

Лицар став навколішки поруч із нею та халом. Він дивився на Дрого довго та важко, а тоді зиркнув на Дані.

— Проженіть служниць.

Дані мовчки махнула рукою, бо горло їй стиснув жах. Іррі хутко випхала усіх дівчат з намету і зникла слідом.

Коли вони лишилися самі, пан Джораг витяг кинджала. Надзвичайно вправно та обережно, чого вона не чекала від такого здорованя, лицар почав зішкрібати чорне листя та висохлу блакитну грязюку з грудей Дрого. Накладена на рану пов’язка стала тверда, як саманна стіна ягнятників, але так само і розтріскалася. Пан Джораг зламав засохлу грязюку ножем, відчистив шматки від плоті, один за іншим зрізав листки. Від рани потягло солодкуватим смородом, таким гидким, що Дані аж захлинулася. Листя пов’язки просякло кров’ю та гноєм. Груди Дрого напухли й блищали страшним чорно-синім кольором розкладу і смерті.

— Ні, — прошепотіла Дані. По щоках її бігли сльози. — Ні, благаю вас, боги, почуйте мене, ні…

Хал Дрого смикнувся, неначе у битві проти якогось невидимого ворога. З відкритої рани повільно витікала густа чорна кров.

— Ваш хал вже однією ногою на тому світі, принцесо.

— Ні, він не може померти, не повинен, це ж лише поріз… — Дані взяла його велику мозолясту руку своїми маленькими ручками та міцно стисла. — Я не дам йому померти…

Пан Джораг гірко засміявся.

— На жаль, навіть халісі та королеви не мають влади над смертю. Годі плакати, дитино. Сльози литимете завтра або через рік. Зараз часу для жалоби немає. Треба тікати, і то швидко, поки він ще живий.

Дані нічого не розуміла.

— Тікати? Куди тікати?

— Наприклад, до Асшаю. Він далеко на півдні, на краю відомого нам світу. Люди кажуть, то великий порт. Там ми знайдемо корабель назад до Пентосу. Але подорож буде тяжкою, запевняю вас. Чи довіряєте ви вашому хасові? Чи підуть вони з нами?

— Хал Дрого наказав їм берегти мене, — відповіла Дані, але якось непевно, — та якщо він помре…

Вона торкнулася опуклого живота.

— Не розумію. Навіщо нам тікати? Я ж халісі. Я виношую спадкоємця Дрого. Він стане халом після Дрого…

Пан Джораг болісно скривив губи.

— Принцесо, послухайте мене. Дотракійці не підуть за немовлям. Вони схилялися та благоговіли перед силою Дрого, і нічим іншим. Коли його не стане, Джахако, Поно та інші ко почнуть різатися за його місце, і халазар зжере сам себе. Переможець не захоче мати суперників. Малого віднімуть від ваших грудей, щойно він народиться. І віддадуть собакам…

Дані охопила себе руками.

— Але за віщо? — жалісно скрикнула вона. — За віщо вбивати малу дитину?

— Це син Дрого, а за пророцтвами бабів-дошхалін — ще й огир, що покриє світ. Так було провіщено. Краще вбити дитя, аніж викликати його гнів, коли хлопчик виросте у чоловіка.

Дитя хвицьнулося усередині, немов підслухавши. Дані згадала розповідь Візериса про те, що пси Узурпатора вчинили з Раегаровими дітьми. Принців син також був іще немовлям, але його відірвали від материних грудей і розбили голову об стіну. Люди усюди однакові.

— Мій син не повинен постраждати! — скрикнула вона. — Я накажу моєму хасові берегти його спокій, а кревноїзники Дрого…

Пан Джораг узяв її за плечі.

— Кревноїзник помирає зі своїм халом. Ви знаєте самі, дитино. Вони відвезуть вас до бабів, у Ваес Дотрак — то останній їхній обов’язок перед халом… і коли він буде виконаний, вони підуть до Дрого у нічні землі.