Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

По Даніному тілу пробігла крижана хвиля.

— То ти й справді маегі…

— Справді? — посміхнулася Міррі Маз Дуур. — Але ж вашого наїзника, срібна царице, зараз може врятувати тільки маегі.

— Хіба немає іншого способу?

— Іншого — немає.

Хал Дрого смикнувся та вхопив ротом повітря.

— То роби свою справу, — наважилася Дані. Вона не мала боятися; кров дракона не боїться. — Рятуй його.

— За це доведеться заплатити, — попередила жриця.

— Ти матимеш золото, коней… усе, що забажаєш.

— Йдеться не про золото чи коней. Це кровочари, пані. За життя можна платити тільки смертю.

— Смертю? — Дані злякано охопила себе руками, розгойдуючись уперед-назад на п’ятах. — Моєю?

Вона сказала собі, що помре за нього, якщо муситиме. Вона — кров дракона, і не повинна боятися. Її брат Раегар помер заради жінки, яку кохав.

— Ні, — заспокоїла її Міррі Маз Дуур. — Не вашою, халісі.

Дані здригнулася з полегшенням.

— Роби, що знаєш.

Маегі поважно кивнула.

— Як ви накажете, так і буде. Покличте ваших людей.

Хал Дрого слабко викручувався, коли Рахаро та Кваро опускали його до купелі.

— Ні, — бурмотів він, — ні. Треба їхати.

У воді вся сила, здавалося, полишила його. Наче витікла крізь якісь щілини.

— Приведіть його коня, — наказала Міррі Маз Дуур. Наказ було виконано. Джохого завів великого гнідого огиря просто у намет. Коли кінь відчув пахощі смерті, то заіржав і став дибки, закочуючи очі. Аби вгамувати його, знадобилося троє людей.

— Що ти робитимеш? — запитала Дані.

— Нам потрібна кров, — відповіла Міррі. — Так це робиться.

Джохого сахнувся, поклавши руку на араха. То був юнак шістнадцяти років, тонкий та гнучкий, мов батіг, безстрашний, смішливий, з легкою тінню перших вусів на верхній губі. Раптом він впав на коліна перед своєю повелителькою.

— Халісі, — заблагав він, — цього не можна робити. Дай-но я вб’ю цю маегі.

— Вб’єш її — вб’єш свого хала, — відповіла Дані.

— Це кровочари, — мовив він. — Це заборонено.

— Я — халісі. Я кажу, що не заборонено. У Ваес Дотраку хал Дрого вбив огиря, і я з’їла його серце, аби дати нашому синові силу та мужність. Це те саме. Одне й те саме.

Огир хвицявся та ставав дибки, поки Рахаро, Кваро та Агго тягли його до купелі. Там, наче мертвий, плавав хал, забруднюючи купільну воду кров’ю та гноєм зі своєї жахливої рани. Міррі Маз Дуур співучо проказала якісь слова невідомою Дані мовою. В її руці невідомо звідки, непомітно для Дані з’явився ніж — на вид дуже старий, вкритий стародавніми написами, викуваний з червонястого томбаку в подобі листка. Маегі чиркнула ним по горлянці коня, трохи нижче його шляхетної голови. Огир заїржав і здригнувся; з нього червоним водоспадом линула кров. Кінь би впав, та чоловіки з хасу міцно тримали його на ногах.

— Сило коня, увійди в наїзника, — співала Міррі, поки кінська кров змішувалася з водою в купелі Дрого. — Сило звіра, увійди в чоловіка.

Джохого, який боровся з вагою вбитого огиря, вирячив нажахані очі. Він боявся торкатися мертвої плоті, але й відпустити боявся. «Це лише кінь», подумала Дані. Якщо можна купити життя Дрого ціною кінської смерті, то вона віддасть на заклання хоч цілий табун на тисячу голів.

Коли огиреві нарешті дали впасти, купіль була темно-червона, а від Дрого виднілося саме обличчя. Коняча туша була Міррі Маз Дуур ні до чого.

— Спаліть її, — наказала Дані. Вона знала, що саме таким є звичай. Коли помирав вершник, його коня вбивали та клали поруч із ним на поховальне вогнище, аби той ніс хазяїна до нічних земель. Воїни хасу потягли коня геть з намету. Навколо була сама кров; навіть стіни піщаного шовку були заляпані нею, а килими під ногами просякли так, що аж зчорніли та хлюпали.

Запалили жарівниці. Міррі Маз Дуур кинула на вугілля якогось червоного порошку. Від нього дим набув гострого присмаку та досить смаковитого запаху, але Ероя негайно втекла, схлипуючи, а Дані переповнилася жахом. Але вона зайшла надто далеко, щоб повертати назад. Тому відіслала служниць геть.

— Ви теж ідіть з ними, срібна царице, — мовила Міррі Маз Дуур.

— Я залишуся, — заперечила Дані. — Цей чоловік вперше пізнав мене під зірками і дав життя дитині всередині мене. Я не покину його самого.

— Покинете. Щойно я почну співати, ніхто не повинен входити до намету. Моя пісня розбудить сили давні й темні. Цього вечора тут танцюватимуть мертві. Жодна жива людина не повинна їх бачити.

Дані схилила голову, безпомічно погоджуючись.

— Тоді ніхто не ввійде сюди.

Вона схилилася над Дрого у кривавій купелі та легенько поцілувала його у лоба.

Попередня
-= 301 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар