Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Може, й так, — відповіла Міррі Маз Дуур, — але з черева вийшла зовсім інша істота, бо смерть правила у тому наметі, халісі.

— Не смерть, а тіні! — гримнув пан Джораг, та Дані почула сумнів у його голосі. — Я все бачив, маегі. Я бачив, як ти там танцювала з тінями, а більше нічого.

— Довгі тіні падають з могил, залізний пане, — відповіла Міррі. — Довгі й такі темні, що їх не відженеш ніяким світлом.

То пан Джораг убив її сина, раптом зрозуміла Дані. Рухала ним любов і відданість, та все ж він поніс її до такого місця, куди не мала ступати нога живої людини, і згодував її дитя морокові смерті. Він також все розумів; це видко було з його посірілого обличчя, з запалих очей, з кривої кульгавої ходи.

— Тіні торкнулися й вас, пане Джорагу, — мовила вона. Лицар нічого не відповів. Дані обернулася до жриці. — Ти застерігала, що самою лише смертю можна відплатити за життя. Та я гадала, що йдеться про смерть коня.

— Ні, — відказала Міррі Маз Дуур. — Ту брехню ви вигадали собі самі. Але знали й справжню ціну.

Чи знала? Чи знала? «Озирнуся — пропаду.»

— Ціну було заплачено, — проказала Дані. — Конем і моїм дитям. Життям Кваро і Котхо, Хагго і Кохолло. Я платила й платила ту ціну знову і знову.

Вона підвелася з подушок.

— То де хал Дрого? Покажи його мені, жриця, маегі, кровознатниця, хто б ти не була. Покажи мені хала Дрого. Покажи, що я купила за життя свого сина.

— Як накажете, халісі, — відповіла стара. — Пішли, я відведу вас до нього.

Дані виявилася слабшою, аніж гадала. Пан Джораг обійняв її та допоміг підвестися.

— Аби ж ви ще трохи почекали, принцесо, — м’яко порадив він.

— Я бажаю бачити його зараз, пане Джорагу.

Після мороку намету світ надворі видався сліпучо-яскравим. Сонце палало, наче рідке золото; земля навколо була суха та порожня. Служниці чекали з садовиною, вином та водою, а Джохого підсунувся ближче, аби допомогти панові Джорагу підтримати Дані. Агго та Рахаро стояли позаду. У пекучому блиску було важко роздивитися щось іще, тому Дані підняла долоню й затулилася від сонця. І побачила попіл вогнища, кілька десятків коней, що блукали у пошуках клаптиків трави, поодинокі розкидані намети та постелі. Аби подивитися на неї, зібралася невеличка купка дітей, трохи далі виднілися жінки за роботою та всохлі старці, що витріщалися на розжарене блакитне небо втомленими очима, мляво відмахуючись від кровомух. Точний підрахунок, мабуть, не дав би й сотні людей. Там, де стояли табором ще сорок тисяч, лишився тільки вітер та пил.

— Халазару Дрого більше немає, — мовила вона.

— Хал, що не здатен всидіти верхи, не може бути халом, — відповів Джохого.

— Дотракійці коряться тільки сильному, — зазначив пан Джораг. — Вибачте, принцесо. Їх ніяк не можна було втримати. Ко Поно, назвавши себе халом Поно, відкочував першим, і за ним пішло багато люду. Джахако не забарився вчинити так само. Решта тікала потроху, маленькими й великими загонами, однієї ночі та іншої. Тепер у Дотракійському морі замість одного халазару Дрого з’явився тузінь нових халазарів з новими халами.

— З нами залишилися старі, — мовив Агго. — Боягузливі, слабкі та хворі. І ми — ті, хто присягав. Ми лишилися.

— Вони забрали отари й табуни хала Дрого, халісі, — додав Рахаро. — Нас було надто мало, аби їм завадити. Право сильного — брати в слабкого. Вони забрали ще й багато невільників: халових і ваших власних. Кількох лишили.

— А Ерою? — запитала Дані, згадавши налякану дитину, яку вона врятувала коло міста ягнятників.

— Її забрав Маго, який тепер кревноїзник хала Джахако, — відповів Джохого. — Він покрив її, як тільки схотів, а тоді віддав своєму халові, а Джахако подарував іншим кревноїзникам. Їх було шестеро. Скінчивши справу, вони врізали їй горлянку.

— Така була її доля, халісі, — мовив Агго.

«Озирнуся назад — загублю все.»

— То жорстока доля, — відповіла Дані, — але не така жорстока, як та, що чекає Маго. Я присягаюся старими богами та новими, ягнячим богом, конячим богом і всяким богом, який є на світі. Я присягаюся Матір’ю Гір та Черевом Світу: перш ніж я скінчу, Маго та ко Джахако благатимуть мене про таку милість, яку вони подарували Ерої.

Дотракійці збентежено перезирнулися.

— Халісі, — пояснила служниця Іррі, мов дитині, — Джахако зараз хал, і за ним їдуть двадцять тисяч вершників.

Дані підняла голову.

— А я — Даянерис Буреродна, Даянерис із дому Таргарієн, кров від крові Аегона Завойовника та Маегора Лютого, пагін від прадавнього роду старої Валірії. Я — дочка дракона. І я присягаюся вам знову: ті, кого я назвала, помруть, волаючи від болю. А тепер ведіть мене до хала Дрого.

Попередня
-= 321 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар