Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Воєвода тицьнув кинджалом Джонові у груди.

— За звичаєм, той із шафарів, хто служить князеві-воєводі, є також його зброєносцем… та я не хочу кожен день прокидатися на світанку і гадати, чи ти знову не втік. Отож я питаю тебе, Снігу-воєводо, і вимагаю негайної відповіді. Ти є братчиком Нічної Варти або малим байстрюком, який досі не награвся у війну?

Джон Сніговій випростався і глибоко вдихнув. «Пробачте мені, батьку. Роббе, Ар’є, Бране… пробачте мені, я не зможу вам допомогти. Князь-воєвода має рацію. Моє місце тут.»

— Я… з вами, пане воєводо. Я служитиму чесно. Присягаюся. Більше я не тікатиму.

Старий Ведмідь пирхнув.

— Отож-бо. Добре. То йди та причепи меча до пояса.

Кетлін XI

Здавалося, не менше тисячі років тому Кетлін Старк винесла свого крихітного сина з Водоплину, аби перетнути річку Перекат у маленькому човнику та розпочати подорож на північ, до Зимосічі. І додому вони поверталися знову Перекатом, але тепер хлопчик замість пелюшок мав на собі лицарську броню.

Робб сидів на носі разом з Сірим Вітром, поклавши вовкові руку на голову. Веслярі налягали на весла. У одному з ним човні їхав Теон Грейджой, а дядько Брінден мав бути в наступному разом з Великоджоном та князем Карстарком.

Кетлін зайняла місце ближче до стерна. Перекат вони пролетіли, як стріла, дозволивши сильному потокові пронести човна повз Колісну Башту, що нависала над головами. Плюскіт і гуркіт великого водяного колеса всередині башти нагадав Кетлін про дитинство та викликав на обличчі сумну посмішку.

З мурів замку, викладених з пісковця, челядь і варта вигукувала її та Роббове ім’я, волала «Зимосіч!». Усюди майоріли прапори дому Таллі: пструг у стрибку, срібний, на хвилястому лазурово-черленому полі. Побачивши їх, вона зворушилася, та духом не піднеслася. І не знала, чи колись піднесеться тепер аж до кінця життя. «О Неде, Неде…»

Нижче від Колісної Башти човен зробив широке півколо і рішуче розрізав вируючу воду. Веслярі напружили спини. В полі зору з’явилася широка арка Водяної Брами, почувся скрегіт важких ланцюгів, що підіймали догори величезну залізну решітку. Решітка повільно повзла вгору, поки човен наближався, і Кетлін побачила, що нижня її половина — руда від їржі. Вони пропливли під решіткою за кілька вершків від гострих нижніх шпичаків, з яких стікав бурий річковий намул. Кетлін дивилася на решітку і гадала, чи глибоко вона зіржавіла, чи добре встоїть проти тарану, чи не час її вже замінювати. Останнім часом такі думки ніколи надовго її не полишали.

Під арку, під мур, геть від сонця до глибокої тіні… а потім знову з тіні до сонця. Навколо до залізних кілець у стіні були припнуті великі й малі човни. Батькова варта на чолі з її братом чекала на водяних сходах. Пан Едмур Таллі був кремезний молодик з шапкою кудлатого рудо-брунатного волосся на голові та вогняно-рудою бородою. Латний нагрудник був подряпаний та побитий у бою, лазурово-черлена кирея заплямована кров’ю та кіптявою. Поруч стояв князь Титос Чорноліс — твердий і прямий, як спис, з коротко підрізаними сивуватими баками та гачкуватим носом. На його яскраво-жовтому обладунку був викладений чорним бурштином складний малюнок виноградної лози; вузькі плечі вкривала накидка з крукового пір’я. Саме князь Титос очолив вилазку з Водоплину і звільнив брата Кетлін з ланістерівського табору.

— Підтягніть, — наказав пан Едмур. Троє вояків зайшли сходами по коліно у воду та підтягли човна довгими гаками. Коли з човна вистрибнув Сірий Вітер, один з вояків впустив гака, сахнувся назад, запнувся і сів дупою просто у воду. Інші зареготали, а бідолаха зовсім знітився. Теон Грейджой перестрибнув через борт човна, опинившись чоботями у воді, а тоді підняв Кетлін за стан і поставив на суху сходинку вище від себе.

Едмур зійшов сходами, аби обійняти її.

— Сестричко, — хрипко пробурмотів він. Брат мав темно-сині очі та рота, швидкого на посмішку. Зараз, утім, замість посмішки на його обличчі виднілася втома від війни і тяжких випробувань. На поранену шию накрутили перев’язок. Кетлін обійняла брата з усієї сили.

— Твоє горе — також і моє, Кет, — мовив Едмур, коли вони розчепили обійми. — Коли ми почули про князя Едарда… присягаюся, Ланістери заплатять за все. Ми помстимося за його смерть.

— Хіба помста поверне мені Неда? — спитала вона різко. Рана була надто свіжа, аби пом’якшувати слова. Кожна згадка про Неда завдавала їй нестерпного болю, а вона ж мусила залишатися сильною. Краще зараз не думати про чоловіка, поки не змучилася зовсім. — Та нехай. Помста зачекає. Зараз я маю побачити батька.

Попередня
-= 333 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар