Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Він витяг з піхов меча і показав їй. То був обосічний меч-півторак з блискучої блакитної криці, майстерної — як то кажуть, замкової — роботи, дещо зменшений для руки дванадцятирічного хлопця, з обтягнутим шкірою руків’ям та золотою маківкою у вигляді лев’ячої голови. Санса видала кілька захоплених вигуків, які вочевидь потішили принца Джофрі.

— Я дав йому ім’я «Лев’ячий Зуб», — похвалився він.

Отже, вони полишили вовчицю і охоронця та полинули на схід уздовж північного берега Тризуба у супроводі одного лише Лев’ячого Зуба.

День виходив неймовірний, просто казковий. Тепле повітря було напоєне пахощами квітів, ліси сяяли ніжною красою, якої Санса ніколи не бачила на півночі. Під принцем Джофрі був баский гнідий, швидший за вітер, і їздив він на ньому з зухвалою недбалістю, та ще й так прудко, що Санса ледь встигала за ним на своїй кобилі. На доданок день виявився повним пригод. Вони роздивилися печери по березі річки, вистежили слід сутінькота до його нори, а коли зголодніли, Джофрі за димом знайшов городець і наказав винести вина та їжі для їхнього принца з його панною. Вони поїли свіжого пструга щойно з річки, і Санса випила стільки вина, як ніколи раніше.

— Наш батько дозволяють нам один келих, і тільки на бенкетах, — зізналася вона принцові.

— Моїй нареченій можна пити стільки, скільки вона забажає, — відповів Джофрі й налив ще.

Після їжі вони поїхали повільніше. Джофрі заспівав їй по дорозі голосом чистим, гарним та високим. Сансі від вина паморочилася голова.

— Хіба не час нам уже повертатися? — запитала вона.

— Ще трохи, — відповів Джофрі. — Просто перед нами поле битви — там, де річка робить поворот. Знаєте, там, де мій батько вбив Раегара Таргарієна. Він проламав йому груди, хрясь, просто крізь панцера.

Джофрі змахнув уявним келепом, показуючи, як то було.

— А тоді мій дядько Хайме вбив старого Аеріса, і батько став королем. Що це за звук?

Санса теж його почула. Крізь ліс доносилося якесь дерев’яне клацання, на зразок «шпок-шпок-шпок».

— Не знаю, — відповіла вона, знервувавшись. — Джофрі, нумо поїхали назад.

— Я хочу подивитися, що воно таке. — Джофрі спрямував коня просто на звук, і Санса мусила їхати слідом. Звук став гучніший та виразніший, наче дерево стукало по дереву; під’їхавши ближче, вони почули ще й важке дихання, час від часу зі стогонами.

— Там хтось є, — занепокоїлася Санса. Вона раптом згадала про Панночку і пошкодувала, що лютововчиці з нею немає.

— Зі мною вам ніщо не загрожує. — Принц Джофрі витяг з піхов Лев’ячого Зуба. Від шороху криці по шкірі Санса затремтіла.

— Сюди, — мовив принц, їдучи крізь купку дерев.

За деревами, коло галявинки на березі річки, вони побачили хлопчика і дівчинку, які гралися у лицарів. За мечі в них правили палиці, схожі на уламки ручки від мітли, і вони гасали травою, завзято тицяючи ними один у одного. Хлопчик був на кілька років старший, на голову вищий і значно сильніший, тож він нападав. Дівчинка ж, кістлява малеча у брудній шкіряній одежі, ухилялася, як могла, і підставляла свою палицю під більшість ударів хлопця, хоча й не під усі. Коли вона спробувала вколоти його, він спіймав її меч своїм, відкинув убік, ковзнув уздовж зброї супротивниці й сильно вдарив її просто по пальцях. Дівчинка скрикнула і впустила палицю.

Принц Джофрі засміявся. Хлопець злякано здригнувся і озирнувся з розширеними очима, а тоді впустив і свою палицю. Дівчинка втупилася у них, висмоктуючи скабку з кісточок пальців, і тут Санса нажахалася, впізнавши її.

— Ар’я?! — закричала вона, не вірячи своїм очам.

— Іди геть! — заволала Ар’я на неї у відповідь, зблискуючи гнівними сльозами на очах. — Що ти тут робиш? Дай нам спокій!

Джофрі перевів очі з Ар’ї на Сансу і назад.

— Твоя сестра?

Вона кивнула, червоніючи з сорому. Тоді Джофрі роздивився хлопця, неоковирного простака з грубим веснянкуватим лицем і рясним рудим волоссям.

— А ти хто такий, малий? — запитав він владним голосом, не зважаючи на те, що хлопець був на рік від нього старший.

— Мика, — пробурмотів хлопець. Він упізнав принца і опустив очі. — Мосьпане…

— Це різницький підмайстрок, — додала Санса.

— Це мій друг, — різко відказала Ар’я. — А ви дайте йому спокій!

— Різниченко, який зібрався у лицарі, га?

Джофрі зіскочив з коня з мечем у руці.

— Підніми свого меча, різниченко, — мовив він зі збудженим блиском у очах. — Нумо подивимося, що ти вмієш.

Мика застиг на місці від жаху. Джофрі рушив до нього.

— Давай, підніми. Чи ти вмієш битися тільки з дівчиськами?

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар