Слава ЗСУ!

Джон III

Двір замку дзвенів піснею мечів.

Під шарами чорної вовни, вареної шкіри та кольчуги Джоновими грудьми стікав струмочок холодного поту. Він нападав, а Грен відступав, запинаючись і незграбно захищаючись. Щойно той підніс меча вгору, як Джон пройшов під ним і завдав замашного удару в підкрижжя, від якого Грен захитався. На Гренів удар знизу Джон рубонув згори, залишивши ум’ятину на шоломі. Щойно Грен спробував вдарити збоку, як Джон відкинув його клинка і добряче штурхонув кольчужним ліктем у груди. Грен втратив рівновагу і важко гепнувся на дупу в сніг, а Джон вибив йому меча з рук, полоснувши по зап’ястку і викликавши цим крик болю.

— Годі! — Пан Алісер Терен різав голосом не гірше за валірійський булат.

Грен притиснув до себе пошкоджену руку.

— Цей вилупок зламав мені зап’ястка.

— Цей вилупок підрізав тобі жили, розвалив надвоє твою порожню макітру, а наостанок ще й відрубав руку. Або ж зробив би це все, якби мечі були гострі. На твоє щастя, Варті потрібні люди не тільки в розвідку ходити, але й коняче лайно вигрібати.

Пан Алісер махнув до Джерена та Ропуха.

— Підніміть Бицю на ноги, йому ще по собі поминки готувати.

Джон зняв шолома, поки інші хлопці ставили Грена на ноги. Приємно було відчути обличчям морозне вранішнє повітря. Він сперся на меча, глибоко вдихнув і дозволив собі хвильку насолодитися перемогою.

— То зброя воїна, а не старечий ціпок, — різко завважив пан Алісер. — В тебе що, ноги болять, Сніг-воєвода?

Джон ненавидів прізвисько, яке на нього навісив пан Алісер першого ж дня у навчальному дворі. Та хлопці його підхопили, і він тепер чув його звідусіль. Джон вкинув меча до піхов і коротко кинув:

— Ні.

Терен попрямував до нього, шурхотячи цупким шкіряним вбранням. То був середнього зросту чоловік років п’ятдесяти, сухорлявий та суворий, з сивиною в чорному волоссі та очима, схожими на шматочки оніксу.

— Ану кажи правду, — наказав він.

— Я стомився, — визнав Джон. Рука йому боліла від ваги меча, і тепер, як навчальні бої скінчилися, про себе нагадали численні синці.

— То так і кажи, що ти — слабак.

— Я переміг.

— Ні. То Биця програв.

Один з хлопців реготнув. Джон мав за краще змовчати. Він побив усіх, кого пан Алісер поставив супротив нього, та геть нічого не вислужив від майстра-мечника, окрім зневаги. Терен ненавидить його, вирішив Джон; ясна річ, усіх інших той ненавидів ще більше.