Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Як ви все це знаєте?

— Мені шепочуть маленькі пташки, — відповів, посміхаючись, Варис. — Я маю знати різні речі, люба пані, така вже в мене служба.

Він знизав плечима.

— То ви маєте кинджала з собою, чи не так?

Кетлін витягла зброю з-під накидки і жбурнула на стіл перед ним.

— Ось. Можливо, ваші маленькі пташки зможуть прошепотіти мені ім’я його власника.

Варис узяв кинджала з перебільшеною обачливістю і провів великим пальцем по краю. Виступила кров, євнух верескнув і впустив зброю на стіл.

— Обережно, — зазначила Кетлін, — він гострий.

— Ніщо так не тримає гостроту, як валірійський булат, — додав Мізинець, поки Варис смоктав порізаного пальця і дивився на Кетлін з мовчазним докором. Мізинець зважив ножа у руці, приноровлюючись до нього, підкинув у повітря, піймав другою рукою. — Як він чудово врівноважений. Ви хочете знайти хазяїна, чи правильно я зрозумів мету вашого приїзду? Тоді вам не потрібен пан Арон, моя пані. Слід було відразу піти до мене.

— А якби я пішла, — запитала Кетлін, — то що б я від вас почула?

— Почули б, що такий ніж є тільки один у всьому Король-Березі.

Він узяв кинджал великим та вказівним пальцями, змахнув над плечем і кинув через кімнату вправним рухом зап’ястка. Ніж глибоко увігнався у дубові двері й затремтів.

— Власне, він мій.

— Ваш? — Якесь безглуздя. Петира взагалі не було у Зимосічі.

— Або ж радше був мій раніше, до турніру на іменини принца Джофрі, — відповів той, проходячи кімнатою, щоб вийняти ножа з дверей. — Я, разом з половиною двору, поставив за пана Хайме у кінному двобої.

Зніяковіла посмішка Петира зробила його на вид зовсім юнаком.

— Коли ж Лорас Тирел зсадив супротивника з коня, багато хто з нас трохи збіднів. Сам пан Хайме втратив сотню золотих драконів, королева — смарагдову підвіску, а я — свого кинджала. Її милість отримали смарагди назад, але решту переможець залишив собі.

— Хто то був? — завимагала Кетлін. В роті їй пересохло від страху. Пальці скрутив знайомий біль.

— Біс, — відповів Мізинець, поки пан Варис спостерігав за її обличчям. — Тиріон Ланістер.

Джон III

Двір замку дзвенів піснею мечів.

Під шарами чорної вовни, вареної шкіри та кольчуги Джоновими грудьми стікав струмочок холодного поту. Він нападав, а Грен відступав, запинаючись і незграбно захищаючись. Щойно той підніс меча вгору, як Джон пройшов під ним і завдав замашного удару в підкрижжя, від якого Грен захитався. На Гренів удар знизу Джон рубонув згори, залишивши ум’ятину на шоломі. Щойно Грен спробував вдарити збоку, як Джон відкинув його клинка і добряче штурхонув кольчужним ліктем у груди. Грен втратив рівновагу і важко гепнувся на дупу в сніг, а Джон вибив йому меча з рук, полоснувши по зап’ястку і викликавши цим крик болю.

— Годі! — Пан Алісер Терен різав голосом не гірше за валірійський булат.

Грен притиснув до себе пошкоджену руку.

— Цей вилупок зламав мені зап’ястка.

— Цей вилупок підрізав тобі жили, розвалив надвоє твою порожню макітру, а наостанок ще й відрубав руку. Або ж зробив би це все, якби мечі були гострі. На твоє щастя, Варті потрібні люди не тільки в розвідку ходити, але й коняче лайно вигрібати.

Пан Алісер махнув до Джерена та Ропуха.

— Підніміть Бицю на ноги, йому ще по собі поминки готувати.

Джон зняв шолома, поки інші хлопці ставили Грена на ноги. Приємно було відчути обличчям морозне вранішнє повітря. Він сперся на меча, глибоко вдихнув і дозволив собі хвильку насолодитися перемогою.

— То зброя воїна, а не старечий ціпок, — різко завважив пан Алісер. — В тебе що, ноги болять, Сніг-воєвода?

Джон ненавидів прізвисько, яке на нього навісив пан Алісер першого ж дня у навчальному дворі. Та хлопці його підхопили, і він тепер чув його звідусіль. Джон вкинув меча до піхов і коротко кинув:

— Ні.

Терен попрямував до нього, шурхотячи цупким шкіряним вбранням. То був середнього зросту чоловік років п’ятдесяти, сухорлявий та суворий, з сивиною в чорному волоссі та очима, схожими на шматочки оніксу.

— Ану кажи правду, — наказав він.

— Я стомився, — визнав Джон. Рука йому боліла від ваги меча, і тепер, як навчальні бої скінчилися, про себе нагадали численні синці.

— То так і кажи, що ти — слабак.

— Я переміг.

— Ні. То Биця програв.

Один з хлопців реготнув. Джон мав за краще змовчати. Він побив усіх, кого пан Алісер поставив супротив нього, та геть нічого не вислужив від майстра-мечника, окрім зневаги. Терен ненавидить його, вирішив Джон; ясна річ, усіх інших той ненавидів ще більше.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар