Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

З південного боку на велетенських, грубо обтесаних колодах, глибоко вморожених у кригу, на Стіну піднімалися дерев’яні сходи. Вони зміїлися туди й сюди, неначе велика темна блискавка. Чорні братчики запевняли, що сходи набагато міцніші, аніж здаються, але Тиріонові надто стомилися ноги, щоб навіть думати про підйом пішки. Замість сходів він рушив до залізної кліті біля колодязя, видерся досередини і тричі сильно смикнув за мотузку на дзвоні.

Чекати довелося трохи не вічність, стоячи за гратами зі Стіною позаду себе. Тиріон навіть завагався, чи не марно вигадав собі зайву пригоду. Він майже зважився облишити свою раптову примху та піти спати, коли кліть смикнулася і почала підйом.

Спершу він підіймався повільно, зі смиком та зупинками, а тоді кліть пішла рівніше. Земля віддалялася, кліть розхитувалася, тож Тиріон міцніше ухопився за сталеві грати. Холод металу просякнув навіть крізь товсті рукавиці. Його втішило, що Моррек запалив вогонь у його келії, але башта князя-воєводи стояла темна. Здається, Старий Ведмідь мав більше здорового глузду, аніж він сам.

А тоді він опинився вище за башти і продовжував шлях угору. Замок Чорний лежав унизу і здавався викарбуваним у місячному сяйві. Звідси було добре видно, який він похмурий та покинутий: башти з вибитими шибками, викришені стіни, засипані битим каменем двори. Вдалині виднілися вогні Кротовини, невеличкого села за три верстви на південь королівським гостинцем. Тут і там під місяцем блищали холодні струмки, що збігали з гірських вершин і розрізали рівнину. Решта світу являла з себе бляклу порожнечу пагорбів, що продувалися усіма вітрами, та кам’янистих полів, помережаних снігом.

Нарешті позаду нього хтось мовив густим басом:

— Семеро дідьків, та це ж карлик.

Кліть різко смикнулася, зупинилася і повисла на рипучих канатах, повільно розгойдуючись.

— То тягни його сюди. Нагодилася лиха морока.

З натужним бурчанням і гучним скреготом кліть відтягнули убік. Нарешті під ним була Стіна. Тиріон зачекав, поки гойдалка зупиниться, тоді відчинив двері клітки і зіскочив на лід. Важка постать у чорному спиралася на коловорот, а друга притримувала кліть рукою в рукавиці. Обличчя дозорців були замотані вовняними шаликами так, що видніли тільки очі, а самі вони здавалися товстелезними від кількох шарів вовняного та шкіряного одягу.

— Чого вам тут треба посеред глупої ночі? — запитав той, що стояв біля коловорота.

— Глянути останній раз.

Чоловіки кисло перезирнулися.

— Глядіть, скільки заманеться, — відповів інший. — Дивіться лишень, щоб не впасти, паночку. Бо Старий Ведмідь з нас шкуру здере.

Під великою підоймою стояла мала хижа, складена з колод. Тиріон побачив, як всередині жевріє червоним жарівниця, відчув подих тепла, коли вартові коловоротники поверталися досередини. А потім він залишився сам.

Нагорі Стіни мороз кусав, як злий пес, а вітер смикав за одяг, як нетерплячий коханець. Верх Стіни був ширший за королівський гостинець, тому Тиріон не боявся впасти, хоча під ногами було слизькіше, аніж йому хотілося б. Братчики засипали доріжки нагорі битим камінням, але вага і тепло від численних кроків підтоплювали Стіну, тож крига наростала поверх каміння і ковтала його, поки доріжка знову не ставала голою, і не доводилося підсипати ще.

І все ж труднощі не лякали Тиріона. Він поглянув на захід та схід, на Стіну, що простягалася під ним: велетенську білу дорогу без початку, без кінця, з прірвами по боках. «На захід», вирішив він без особливої причини, і покрокував у той бік доріжкою уздовж північного краю Стіни, де каміння, здається, підсипали нещодавно. Голі щоки почервоніли з холоду, ноги скніли сильніше з кожним кроком, але Тиріон не зважав. Навколо завивав вітер, каміння хрускотіло під чоботями, а попереду пагорбами зміїлася біла стрічка, здіймаючись дедалі вище, а тоді гублячись за обрієм на заході. Він пройшов величезну метавку, заввишки з добрячий міський мур, з глибоко вмороженою у Стіну основою. Плече метавки зняли, аби полагодити, а тоді забули, і воно лежало поруч, як поламана іграшка, потроху вгрузаючи у кригу.

З дальнього боку метавки хтось гукнув приглушеним одежею голосом:

— Стій, хто іде!

Тиріон зупинився.

— Якщо стоятиму надто довго, Джоне, то примерзну до місця, — відповів він, побачивши, як до нього ковзає кудлата біла тінь і обнюхує хутряне вбрання. — Здоровенький був, Привиде.

Джон Сніговій підібрався ближче. У шкірі та хутрі він виглядав більшим і важчим; обличчя ховалося під каптуром кобеняка.

— Ланістер, — мовив Джон, стягаючи з рота кінець шалика. — Де-де, а тут не сподівався вас побачити.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар