Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Та бери ж, він твій.

Вона взяла меча до рук.

— Я можу його залишити? Насправді?

— Насправді. — Він посміхнувся. — Якщо заберу, то за два тижні знайду в тебе під подушкою щонайменше шпичасту булаву. Все ж спробуй не пхнути ним сестру, як би тобі не кортіло.

— Не пхну. Обіцяю. — Ар’я міцно притисла Голку до грудей і проводила батька до дверей.

Наступного ранку за сніданком вона сумирно попрохала септу Мордану про вибачення. Септа вирячилася на неї з підозрою, та батько кивком голови схвалив сказане.

Три дні по тому, опівдні, батьків управитель Вайон Пул сказав Ар’ї піти до малої трапезної. Столи там познімали з кобильниць, лави відсунули до стін. Палата здавалася зовсім порожньою, поки незнайомий голос не мовив звідкілясь:

— Ти спізнився, кльопчик!

Стрункий, тендітний чоловік з лисою головою та великим дзьобоподібним носом вийшов з тіні, тримаючи пару тонких дерев’яних мечів.

— Завтра маєш прикодітті опівдні. — Він мав співучу вимову Вільних Міст. Можливо, Браавосу або Миру.

— Хто ви такий? — запитала Ар’я.

— Я — твій учитель танці.

Він кинув їй одного з дерев’яних клинків. Вона спробувала вхопити, промазала і почула, як той торохтить по підлозі.

— Завтра ти упійматті. А зараз підніматті.

То була не просто палиця, а справжній меч, тільки з дерева: з руків’ям, хрестовиною й маківкою. Ар’я підняла його і збентежено вчепилася обома руками, тримаючи попереду себе. Він був набагато важчий, ніж здавався, і важчий за Голку.

Лисий чоловік поцокав язиком.

— Так не робітті, кльопчик. Се не обіручний меч, аби триматті обома руккамі. Візьми меча однією.

— Він заважкий, — відповіла Ар’я.

— Бо такий має бутті для рівноваги, і щоб твоя рукка набраля силі. Всередині порожньо і зальїтто свінеццо, таки-так. Однією руккою, треба так.

Ар’я прибрала з руків’я праву руку і витерла спітнілу долоню об штани. Меч залишився у лівій руці. Схоже, гостеві це сподобалося.

— Ліва є добре. Усе робицца навпаки, вороги будуть непевні. Зараз ти погано стоятті. Повернися бокко, отак добре. Ти тонкий, мов ратище списа, чи ти знатті? Се теж добре, трудніше поцілити. Тепер як триматті. Хочу подивиться.

Він підійшов ближче і втупився їй у руку, тоді переклав пальці по іншому.

— Таки-так, осюди. Не стискай аж отак, ні, тримай м'яко, ніжно.

— Що як я його впущу? — запитала Ар’я.

— Сталь повинна викодітті просто з твоєї руккі, — відповів лисий. — Ти здатна впустітті свою рукку на підлогу? Ні. Дев’ять роккі Сиріо Форель був перші меч дожа Браавосу, він знає такі речі. Слюккай його, кльопчик.

Це вже втретє він назвав її «хлопчиком».

— Я дівчинка! — заперечила Ар’я.

— Кльопчик, дівчинка… — відповів Сиріо Форель. — Ти є меч у руцці, та й годі.

Він поцокав язиком.

— Таки-так, тепер вірно. То в тебе є не сокира, то є…

— Голка! — завзято закінчила за нього Ар’я.

— Таки-так. Тепер зачнемо танцюватті. Пам'ятай, дитино, ми вивчаємо не залізний танок В'єстеросу — танок льїццарі, аби тільки рубатті і гамселітті, ні. Наш танок — танок браві, танок води, швидко і зненацька. Усі люди зробльєно з води, ти зналья? Колі їх прокольотті, вода витікатті, вони помиратті.

Він відступив крок назад, підняв свого дерев’яного меча.

— Тепер ти пробуй мене ударіятті.

Ар’я спробувала його вдарити. Вона пробувала чотири години, поки не заскнів кожен м’яз у тілі, а Сиріо Форель усе цокав язиком і казав їй, що робити.

Наступного дня вони почали працювати як слід.

Даянерис III

— Дотракійське море, — оголосив пан Джораг Мормонт, натягуючи повід обіч неї на верхівці хребта. Під ними стелилася нескінченна порожня рівнина. Величезний плаский обшир тягнувся до обрію і далі. «А й справді море», подумала собі Дані. Далі від цього хребта немає ані пагорбів, ані гір, ані дерев, ані міст, ані доріг… одна лише безмежна трава, одні лишень високі стебла, що бринять під вітром, пускаючи хвилі.

— Таке зелене, — мовила вона вголос.

— О, це тільки тут і зараз, — зазначив пан Джораг. — Бачили б ви, як воно цвіте. Самі пурпурові квіти від обрію до обрію, наче море крові. А тоді в суху пору світ стає кольору старого спижу. І то ще тільки «гранна», дитино. Там, далі, ростуть сотні видів трави: жовті, мов лимон, темно-сині, як волошки, блакитні, жовтогарячі, ба навіть усіх кольорів веселки одразу. Кажуть, що у Тіньових Землях за Асшаєм є окіяни примар-трави, яка вища за вершника і має стебло таке бліде, як молочне скло. Вона вбиває усю іншу траву і жевріє у темряві душами проклятих. Дотракійці вірять, що колись примар-трава вкриє весь світ, і тоді усе живе дійде свого кінця.

Попередня
-= 94 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар