Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

351] П'ятий тоді Меріон пишногривих виставив коней.

352] Вийшли на повози всі й жеребки у шолом, поскидали.

353] Ними Ахілл потрусив, і перший припав Антілоху,

354] Нестора синові, другий за ним - владареві Евмелу,

355] Третій діставсь Менелаєві, славному списом, Атріду;

356] Гнати за ним довелось Меріонові; врешті останній

357] Був Тіде'щ, найкращий в умілості гнатись на конях.

358] Стали всі вряд. Показав їм Ахілл вдалині поворотний

359] Знак серед рівного поля й послав уперед він дозорцем

360] Фенікса, рівного богу, що батьковим був зброєносцем,

361] Щоб наглядав за змаганням і правду усю повідомив.

362] Всі батогами ураз на коней вони замахнулись.

363] Хльоснули віжками лунко і окриком грізним погнали

364] Вчвал їх. І коні вперед подались по широкій рівнині

365] Від кораблів бистрохідних. І хмарою ніби чи вихром

366] Курява в них з-під грудей аж до самого неба сягала.

367] Й гриви у коней швидких розвівалися з вітру диханням.

368] Повози ж їх то землі многоплідної ледве торкались,

369] То у повітря злітали. І, стоячи на колісницях,

370] Правили кіньми візничі, й звитяги жадобою кожне

371] Билося серце, і коней своїх підбадьорював кожен

372] Криком, і, куряву знявши, летіли вони по рівнині.

373] Тільки коли вже кінчалися гони й до сивого моря

374] Коні вертали швидкі, почала виявлятися здатність

375] Кожного, й швидкості коні тоді наддали. І помчали

376] Феретіадові перед всіма прудконогі кобили,

377] Зразу ж услід Діомедом керовані огирі мчали -

378] Тросові коні - так близько за ним, що от-от вже, здавалось,

379] Мали в Евмелову раптом ускочить вони колісницю,

380] Плечі і карк гарячим диханням йому обдавали

381] Ззаду і, голови зовсім на нього поклавши, летіли.

382] Вже б він його обігнав чи принаймні із ним порівнявся,

383] Але, розгнівавшись Феб-Аполлон на сина Тідея,

384] Раптом блискучий батіг в ту хвилину із рук його вирвав.

385] Бризнули сльози з очей Діомедових, щойно побачив,

386] Як почали віддалятись від нього Евмелові коні

387] Й як без бича усе більш відстають жеребці його власні.

388] Та від Афіни не вкрилось, що сину Тідея накоїв

389] Феб-Аполлон, подалась вона вмить за керманичем люду,

390] В руки дала батога й надихнула снаги його коням.

391] Потім у гніві вона за Адметовим сином помчала

392] Й ярма над кіньми зламала у нього. Метнулися коні

393] В різні боки від дороги, і дишель на землю звалився.

394] Сам же Евмел з колісниці злетів і, під колесо впавши,

395] Лікті подряпав собі, закривавив і губи, і ніздрі,

396] Лоба розбив над бровами, й рясними йому налилися

397] Очі слізьми, і дзвінкого він голосу раптом позбувся.

398] Вмить Тідеїд обігнав його однокопитими кіньми

399] Й інших далеко усіх за собою лишив, бо Афіна

400] Коням снаги надихнула і славу йому дарувала.

401] Слідом за ним син Атрея промчав, Менелай русокудрий.

402] А Антілох до баских гукнув тоді батькових коней:

403] «Ну-бо, наддайте і ви! Й біжіть якомога жвавіше!

404] Я не наказую вам з отими змагатися кіньми,

405] Що Тідеїд ними, серцем одважний, керує, - Афіна

406] Швидкості їм надала і славу йому дарувала.

407] Коней Атрідових лиш доженіть, лиш од них не відстаньте!

408] Отже, мерщій уперед, щоб соромом вас не окрила

409] Ета кобила! Чого ж ви відстали, мої найдорожчі?

410] От що тепер я скажу, й неодмінно це сповнитись має:

411] Ласки від Нестора, люду керманича, вже вам надалі

412] Не сподіватись, - одразу вас гострою міддю зітне він,

413] Тільки-но гіршу взяли б через лінощі ми нагороду.

414] Мчіть же мерщій навздогін, летіть якомога жвавіше!

415] Якось уже примудрюсь я в найвужчому місці дороги

416] Миттю прорватись вперед, - од мене тоді не втече він!»

417] Мовив він так, і вони, господарів окрик почувши,

418] Бігли проворніше деякий час. Але серед дороги

419] Звуження шляху нерівного вздрів Антілох войовничий.

420] В грунті вибоїна там утворилась, де води зимові

421] Землю розмили й місцевості тої поглибили рівень.

422] Щоб не зіткнутися, там керував Менелай обережно.

423] А Антілох тоді коней погнав своїх однокопитих,

424] Збочивши трохи, і мчав що є духу над краєм дороги.

425] ¦ Остраху повний тоді Менелай Антілохові крикнув:

426] «Не шаленій уже так, Антілоху! Вгамуй своїх коней!

Попередня
-= 190 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар