Слава ЗСУ!

511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

512] Тяжко журився, - і стогін їх сумно лунав по покоях.

513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!

519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.

524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, -

526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.

527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,

528] Повні дарів: нещастя - в одному, а в другому - блага.

529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,

530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.

531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,

532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,

533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.

534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся

536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,

537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.

538] Та недолю й йому приділили богове - не мав він

539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.

540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині

541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко

542] В Трої сиджу - і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.

543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:

544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,

545] З півночі ж - гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая -

546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.

547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,

548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.

549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, -

551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість

557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

561] Гектора тіло вернути, - від Зевса приходила з вістю

562] Мати до мене моя, від морського народжена старця.

563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, -

564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

566] В стан наш вступити - ні від сторожі б не міг він сховатись,

567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,

573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє -

574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів

575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.

576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши,

577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,

578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза

579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,

581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

582] Сам же покликав служниць помити його й намастити,

583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.

584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,