Слава ЗСУ!

ПРИГОДИ В ЕОЛА, У ЛЕСТРИГОНІВ ТА В КІРКЕЇ

Згодом приїхали ми на острів Еолію; жив там

Син Гіппотів Еол, небожителям любий безсмертним.

Був же той острів плавучий; обведений був він навколо

Мідяним муром незламним, і скеля стрімка височіла.

5] Разом із ним у господі дванадцять дітей проживало:

Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

Замужем дочки його були за своїми братами.

Завжди вони при батьку ласкавім і матері дбалій

Всім користуються - безліч припасів було в їх коморах.

10] Запахом їжі і гомоном вдень уся їх домівка

Сповнена завжди; вночі - із дружиною скромною кожен -

Спали вони, килимами укрившись, на ложах різьблених.

От добулись ми до їхнього міста й до гарного дому.

Цілий нас місяць Еол пригощав і розпитував пильно,

15] Як в Іліон аргів'яни пливли, як вертались ахеї.

Отже, про все, як належить, йому розповів я докладно.

Потім, як став я просити й благати, щоб нас у дорогу

Вирядив він, не відмовив і проводи сам влаштував нам.

Дав мені міх, із шкури вола-дев'ятилітка зшитий,

20] З буйними в ньому вітрами, їм вільні путі заказавши,

Сам-бо Кроніон його кермовим над вітрами поставив:

Вмів заспокоїти їх чи розбурхати - як побажає.

Міх в глибині корабля просторого срібним, блискучим

Мотузом він прив'язав, щоб нітрохи не видуло з нього.

25] Тільки Зефіра послав - попутно мені повівати

І з кораблями нести нас. Але не судилося цьому

Збутися, - з власного всі-бо загинули ми безрозсудства.

Днями й ночами добу вже дев'яту по морю пливли ми,

Аж на десяту здаля показався нам берег вітчизни:

30] Вже відрізняли ми й тих, що вогонь поблизу розкладали.

Але мене із утоми тут сном огорнуло солодким, -

Сам-бо весь час керував я, щоб швидше додому вернутись,

З товаришів же нікому я линв до вітрил не довірив.

Тут почали між собою супутники нишком розмову,

35] Ніби везу я додому і золота, й срібла багато,

Ніби мені дарував їх Еол, син Гіппота відважний.

Інший ще й так, на сусіда свого поглядаючи, мовив:

«Леле! Як люблять усюди його і шанують всі люди

В кожному місті, у кожній країні, куди б не прийшов він!

40] З Трої багато скарбів він коштовних, у здобичу взятих,

Вивіз собі, а ми, з ним однакову путь перейшовши,

Все ж повернутись додому з порожніми мусим руками.

От і тепер йому щедрі Еол, задля їхньої дружби,

Дав подарунки. Швидше ж погляньмо, що в міхові цьому, -

45] Скільки там золота є і срібла зав'язано скільки».

Так він промовив, і інші лихої послухали ради,

Міх розв'язали, й вітри усі вирвались миттю на волю!

Буря страшенна знялась, і від рідного берега вітром

Всіх їх, ридаючих, в море відкрите погнало. Тим часом

50] Я пробудився й почав міркувати в душі безневинній,

Кинутись краще мені з корабля і загинуть в морському

Вирі чи стерпіти мовчки і ще між живих залишитись.

Стерпів, проте, й залишився, й на дні корабельному, вкрившись,

Тихо лежав. Принесло нас поривами буйного вітру

Знову на острів Еолів, і плакали гірко супутці.

Вийшли на сушу ми там і водою з джерел запаслися.

Наспіх поснідали всі біля суден своїх бистрохідних.

їжею з ними й питтям вдовольнившись, узяв із собою

Я одного з-поміж них за окличника і за супутня

60] І до славетного дому Еола подався. Застали

Ми за обідом його із дружиною разом та дітьми.

В дім увійшовши, ми на порозі удвох посідали

Біля одвірків. Усі здивувались і стали питати:

«Звідки ти тут, Одіссею? Чи бог тебе злий не попутав?

65] Ми ж так дбайливо тебе виряджали, щоб ти до вітчизни

їхав своєї, додому, чи де вже тобі приємніше».

Так вони мовили. З серцем засмученим я відповів їм:

«Злії супутники й сон злополучний мені спричинили

Горе. Але ж поможіть мені, друзі, - для вас це можливо».

70] Так говорив я, звернувшись до них із зворушливим словом.

Стали безмовні усі, лиш батько у відповідь крикнув:

«Швидше із острова геть, найнегідніший з-поміж живущих!

Дбати про тебе не личить мені й виряджати в дорогу

Мужа, що так уже явно блаженним богам ненависний.

75] Геть! Бо прибув ти сюди для безсмертних усіх осоружний».

Мовивши це, він прогнав мене з дому, і гірко ридав я.

Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем.

Душі, тяжким веслуванням утомлені, гризла свідомість