Слава ЗСУ!

В нього на грудях виблискував страшно перев'яззю взятий

Ремінь, весь в золоті, й тонко різьбились по нім візерунки:

Дикі ведмеді, і вепри, ще й леви до них вогнеокі,

Битви жорстокі, і січі, й побоїща, й людоубивства.

Хто так майстерно це вирізьбив, більше нехай не майструє -

Той, що з такою майстерністю вмів цей оздобити ремінь!

615] Зразу мене упізнавши, як тільки-но глянув очима,

Скорбно тоді він до мене із словом звернувся крилатим:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Випало долі лихої зазнати й тобі, бідоласі,

Ти, як і я, перетерпів під сонячним сяйвом багато.

620] Хоч я і Зевса Кроніда був сином, зазнав я недолі

Й лиха без краю й кінця; набагато я гіршому мужу

Мусив служити, і працю завдав він мені щонайтяжчу.

Врешті послав він сюди мене - пса привести, - вже нічого

Важчого, думав він, більше не можна мені загадати.

625] Виконав все ж таки й це я, і пса із Аїда я вивів, -

Допомогли-бо Гермес і Афіна мені ясноока».

Мовивши так, в оселю Аїда назад відійшов він,

Я ж залишився на місці й чекав, чи не прийде ще інший

Хтось із героїв-мужів, що колись їх спіткала загибель.

630] Міг би, яких мені хтілось, мужів я побачити давніх:

І Пірітоя, й Тесея - преславних нащадків богівських.

Та позлітались раніше громади мерців незліченні

З криком жахливим, - блідий всього охопив мене острах.

Щоб не послала на мене потворну страшної Горгони

635] Голову з пітьми Аїда сама Персефона славетна.

Зразу ж по тому вернувсь я на свій корабель, і супутцям

Вийти на нього звелів, і причали усі відв'язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.

Хвиля нас легко несла течією ріки Океану -

640] Від веслування спочатку, а потім за вітром попутним.

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

ЗМІСТ ДВАНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ

Одіссей закінчує свою розповідь. Повернення на острів Еею. Поховання Ельпенора. Кіркея описує Одіссею небезпеки, які мають трапитись йому в Дорозі. Він залишає її острів. Сирени. Блукаючі скелі. Плавання між скель Харібди і Скілли, яка одразу знищує шістьох із Одіссеєвих супутців. Всупереч волі Одіссея, корабель його зупиняється біля берегів Трінакії. Супуші його, затримані на острові супротивними вітрами, вичерпавши всі свої припаси, терплять голод і, нарешті, порушивши дану ними клятву, вбивають биків Геліоса. Роздратований бог вимагає, щоб Зевс покарав святотатство, і Одіссеїв корабель, що вийшов знову в море, розбито Зевсовими громами. Всі гинуть у хвилях, крім Одіссея, який, ще раз уникнувши Харібди і Скілли, опиняється на березі острова, де живе Каліпсо.

СИРЕНИ, СКІЛЛА І ХАРІБДА, БИКИ ГЕЛІОСА

Легко проплив корабель течією ріки Океану,

Потім по хвилях широкопросторого моря на дальній

Острів Еею прибув, де Еос, що в імлі народилась,

Має оселю й веде хороводи, де Геліос сходить.

5] Там корабель на пісок прибережний ми витягли зразу,

Вийшли самі на високий, бурунами пінений берег,

Там і поснули усі, на Еос божественну чекавши.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вислав супутників я наперед до Кіркеї в домівку -

10] Звідти до нас принести Ельпенора померлого тіло.

Хворосту вмить нарубавши, де берег стрімкий височіє,

Ми юнака поховали, омивши гіркими сльозами.

Потім, коли і померлий згорів, і уся його зброя,

Пагорб насипали ми і поставили стовп вікопомний,

15] В землю доладне весло увіткнувши на версі могили.

Все відбули ми як слід. Не вкрилось, проте, від Кіркеї

Те, що з Аїду назад ми вернулись, і, гарно убрана,

Вийшла до нас вона, й слідом внесли покоївки багато

Хліба, і м'яса, і посуд з іскристим вином пурпуровим.

20] Ставши всередині, мовила так у богинях пресвітла:

«Люди відважні, живими в оселю Аїда зійшли ви,

Двічі вмирущі, тоді як усі тільки раз умирають.

Нині ж вином утішайтесь і страви оці споживайте

Тут цілий день; а завтра, як тільки-но блисне світанок,

25] Далі собі попливете; сама вам і путь покажу я,

Дам і поради напутні, щоб жодна напасть лиходійна

Вас ні на суші, ні в морі нещастям гірким не спіткала».

Так говорила вона, й ми послухали серцем відважним.

Так цілий день ми тоді аж до заходу сонця сиділи,

30] М'ясом живилися вволю й солодким питвом утішались.

Згодом, як сонце зайшло і темрява все огорнула.