Слава ЗСУ!

Зморений тяжко, зразу ж у сон я солодкий поринув.

Скарб фінікіяни мій з корабля позносили швидко

Й там, де лежав я, поклали усе на піску прибережнім.

285] Потім своїм кораблем у Сідонію, край велелюдний,

Знов попливли. Я ж один із зажуреним серцем лишився».

Так говорив він. Всміхнулась тоді ясноока Афіна,

Ніжно рукою його приголубила, вигляд прибравши

Жінки ставної, вродливої, славної ще й в рукоділлі,

290] Й так йому мовила, з словом до нього звернувшись крилатим:

«Хитрому ж треба й лукавому бути, щоб в підступах різних

Все ж подолати тебе, хоч би й бог із тобою змагався!

Надто вигадливий ти й хитромудрий, ба навіть не хочеш,

В ріднім краю опинившись, оманливих слів і лукавства,

295] Любих тобі ще із віку дитячого, врешті зректися!

Та перестаньмо про це говорити, - умієм обоє

Ми хитрувати, і смертних ти всіх перевищував завжди

В слові й пораді, а я між богами безсмертними славлюсь

Розумом гострим і хитрістю вдачі. Як же це й досі

300] Зевса дочки не впізнав ти, Паллади Афіни? Я ж завжди

В скруті якійсь біля тебе й від лиха тебе захищаю.

Я ж учинила і те, що феакам ти був до вподоби.

Й зараз прийшла я, щоб разом подумати, як тобі бути,

І заховати той скарб, що тобі на дорогу додому

305] Славні феаки дали за порадою й мислю моєю,

І розказати, який тобі клопіт у власному домі

Доля готує. Ти все оце витерпіть конче повинен,

Та не розказуй нікому з жінок чи мужчин, що вернувся

Ти із далеких блукань, а мовчки усе й терпеливо

310] Знось: і зневаги, і кривди, людському скорившись насильству».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Важко, богине, зустрівши тебе, упізнати людині

Хоч би й досвідченій, - в постатях різних себе та являєш.

Знаю те добре я й сам, що була ти до мене прихильна

315] В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали.

А як уже зруйнували Пріамове місто високе

Й на кораблях одплили і бог всіх ахеїв розсіяв,

Більше я, Зевсова доню, не бачив тебе й не помітив,

Щоб на моїм кораблі ти мене від біди захистила.

320] Довгий-бо час по світах із розкраяним серцем у грудях

Я проблукав, поки з лиха богове мене врятували.

Тільки як я опинився в родючій країні феаків,

Словом мене підбадьорила ти й завела до їх міста.

Нині ж ім'ям твого батька благаю уклінно - не вірю,

325] Що на Ітаку я, здалеку видну, прибув, - мабуть, в іншій

Я опинився країні, а ти, лиш глузуючи з мене,

Розповідала те все, щоб серце мені одурити.

Отже, скажи, чи справді я в милу приїхав отчизну?»

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

330] «Завжди однакові в грудях у тебе усі міркування.

Тим-то й не можу тебе, бідолашного, я залишити,

Ти-бо й привітна людина, і розумом бистра, й розважна.

Кожен із радістю інший, з далеких блукань повернувшись,

Біг би до власного дому - дружину побачити й діток.

335] Ти ж не інакше, як все розпитати і вивідать хочеш,

Поки не впевнишся сам у дружині, що, сидячи дома,

Все дожидає тебе, і в смутку й сльозах безустанних

Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають.

Навіть і сумніву все ж я не мала, я глибоко в серці

340] Знала, що вернешся ти, хоч супутців своїх і утратиш.

Та не хотілось, однак, з Посейдоном мені сперечатись,

Брат-бо він батька мого, на тебе ж палає у серці

Гнівом за те, що коханого ти осліпив йому сина.

Нумо, ходім покажу я Ітаку, щоб сам ти упевнивсь.

345] Ось і затока, в честь Форкіна названа, старця морського;

Край узбережжя, он бачиш, стоїть довголиста олива,

А біля неї чудова печера тіниста, священний

Захисток німф чарівних, що наядами їх називають.

Це ж бо та сама печера простора, з склепінням високим,

350] Де гекатомби добірні ти німфам у жертву приносив.

Далі там - Неріт-гора, густими укрита лісами».

З цими словами богиня тумани розвіяла, й острів

Весь показався, й незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

Край свій побачивши, й землю родючу він став цілувати.

355] Потім до німф розпочав він, здіймаючи руки, молитись:

«Німфи наяди, Зевсові доньки, вже й бачити вас я

Не сподівався! Прийміть же моїх молитов привітання

Щире! Як і раніш, подаруємо ми вам дарунки,

Якщо зласкавиться Зевсова донька, що здобич дарує,

360] Й жити мені ще дозволить і любому сину зростати».