Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.

Був серед тих женихів один особливо безчесний,

Звався Ктесіпп на ім'я, а жив він на острові Самі.

Гордий маєтками батька свого, наполегливо сватав

290] Він Одіссея дружину, давно вже відсутнього в домі.

До женихів він озвавсь тоді високодумних і мовив:

«Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!

Нарівні з іншими долю одержав свою цей чужинець,

Як і належить. Було б таки несправедливо й негарно

295] Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять.

Дай-но гостинцем і я наділю його так, щоб він мав чим

Ушанувати служницю, що мила його, або інших

З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують».

Мовивши це, рукою міцною вхопив він з корзини

зоо Ногу волячу й жбурнув в Одіссея, а той, відхиливши

Голову спритно, уникнув удару і лиш усміхнувся

В серці глузливо. Нога ж та улучила в мур непохитний.

А Телемах до Ктесіппа озвався тоді і промовив:

«Щастя твоє, Ктесіппе, що ти у мойого не влучив

305] Гостя, бо все ж, одхилившись, твого він удару уникнув.

Сам же тебе я тоді простромив би загостреним списом, -

Мусив би батько тоді не весілля для тебе справляти,

А похорон твій. Більше ніяких безчинств у цім домі

Я не терпітиму. Добре усе розумію й чудово

310] Знаю, що зле, що хороше, - давно я уже не дитина.

Досить-бо зносити все терпеливо і тільки дивитись,

Як ви нам ріжете вівці, вино в нас п'єте і наїдки

Нищите. Важко змагатись мені з багатьма самотою,

Та ворожнечі і кривд вже не будете ви тут чинити.

315] А як самого мене убити ви прагнете міддю,

То я ж і сам того хтів би. Умерти мені приємніше,

Ніж на безчинства ганебні отут безустанно дивитись -

Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових

Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять».

320] Так говорив Телемах, і тиша навколо настала.

Зрештою Дамасторід Агелай до присутніх озвався:

«Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі

Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.

Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого

325] З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.

Дам Телемахові я й його матінці добру пораду,

Може, обом їм до серця вона припаде й до вподоби.

Поки ще жевріла в грудях у вас хоч маленька надія,

Що до свого Одіссей велемудрий повернеться дому,

ззо доти не слід нам гнівитись було, що держали нас марно

В наших домах та усе зволікали. Було б таки краще,

Щоб повернувсь Одіссей і раптом прийшов би додому.

Зараз же ясно цілком, що додому йому не вертатись.

Йди ж бо посидь із матусею й заміж за того порадь їй

335] Вийти, хто найзнатніший із нас, на дарунки щедріший,

Щоб ти дідизною міг, радіючи, сам володіти,

їсти і пити, вона ж - господарити в іншого домі».

Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:

«Зевсом клянусь, Агелаю, й стражданнями рідного батька,

340] Що від Ітаки далеко загинув чи десь ще блукає,

Матері заміж іти не перечу я, сам умовляю

Вийти, за кого бажає, ще й дам їй багаті дарунки.

А спонукати словами її - проти волі тікати

З дому свого - я не смію. Хай бог нас від цього боронить!»

345] Так говорив Телемах. В женихів же Паллада Афіна

Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала.

Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі.

їли сире вони м'ясо криваве, рясними сльозами

Повнились очі, - серця-бо їх передчували ридання.

350] Словом озвався до них тоді Теоклімен боговидий:

«О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя,

Голови ваші й коліна - вам темрява ночі окрила!

Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!

Кров'ю забризкано мури й під стелею сволоки гарні!

355] Сіни вже привидів повні, й подвір'я наповнене ними,

В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі

Зникло раптово - імла лиховійна його огорнула».

Так він промовив, і в відповідь весело всі реготали.

Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити:

360] «Він збожеволів, цей гість, що прибув з чужини нещодавно!

Треба мерщій, юнаки, його з дому спровадить за двері,

Хай собі йде на майдан, якщо тут уже ніч він побачив!»

В відповідь знову озвавсь тоді Теоклімен боговидий:

«Ні, Еврімаху, твоїх не треба мені провожатих,

365] Є-бо ще й очі у мене, і вуха, і ноги обидві,

Попередня
-= 350 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар