Слава ЗСУ!

190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір'ї,

Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.

Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,

Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,

Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.

195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.

Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,

Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру,

Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.

З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив,

200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,

Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.

Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю,

Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше

Місце його переніс, від оливного пня відділивши».

205] Так він сказав, а у неї і серце, й коліна зомліли,

Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно.

Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию

Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла:

«О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди

210] Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, -

Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи

І на поріг би щасливої старості разом ступили.

Отже, не сердься тепер і не ремствуй на мене занадто,

Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала.

215] Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку,

Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець

Словом лукавим, - багато ж людей є, лихих на пораду.

Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне,

Не поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш

220] Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі

Мають додому, на землю вітчизни, її повернути.

Хтось із богів на учинок її наштовхнув непристойний;

Не допускала раніш вона в серце засліплення й вади

Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя.

225] Перелічив ти мені усі безперечні ознаки

Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив,

Ти лиш, та я, та одна лиш служниця моя Акторіда,

Та, що віддав мені батько, коли я сюди від'їжджала, -

Двері вона стерегла до затишної нашої спальні.

230] Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!»

Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, -

Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину.

Як мореплавцям жадана земля, що з'явиться врешті

В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря

235] Вщент розіб'є кораблі, злим вітром і хвилею гнані,

Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни

Випливе з тілом, яке солоний намул роз'їдає,

Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, -

Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись,

240] Рук вона білих від шиї його не могла відірвати.

Так у сльозах і застала б їх, певно, Еос розоперста,

Та ясноока замислила інше богиня Афіна:

Довго край світу затримала ніч, а Еос злотошатну -

В хвилях ріки Океану та їй не дала запрягати

245] Коней, що людові світло несуть, Фаетона і Лампа -

Пару швидких жеребців, що Еос понад всесвітом возять.

Так до дружини промовив тоді Одіссей велемудрий:

«Ще не дійшли ми з тобою, дружино кохана, до краю

Наших випробувань, труднощі будуть іще невимірні,

250] Дуже великі й важкі, що їх треба мені подолати.

Так мені віща Тіресія-старця душа провістила

В день той, коли я у темну оселю Аїда спускався

Товаришам і собі напитати шляхів поворотних.

Та чи не час нам, дружино, до ложа іти, щоб солодким

255] Втішитись сном, одне біля одного зрештою лігши».

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Буде м'яка тобі постіль, як тільки її ти захочеш

Серцем своїм, як тобі вже дозволили вічні богове

В високоверхий свій дім і до рідного краю вернутись.

260] А як усе ти збагнув, що бог тобі вклав у глиб серця,

То розкажи-бо й мені про ту випробу, - згодом, гадаю,

Знатиму все я, але чи не краще раніше дізнатись?»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Дивна ти жінка! Чому наполегливо так вимагаєш

265] Все говорити? Ну що ж, розкажу, не ховавши нічого.

Серце твоє не зрадіє, немає-бо тут і для мене

Радості. По багатьох ще містах, він сказав, доведеться

Знову блукати мені, весло своє взявши доладне,