Слава ЗСУ!

374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,

375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,

376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,

377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,

378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.

379] Тож не один із троян своїм м'ясом і жиром наситить

380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!»

381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера -

382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней

383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.

384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,

385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,

386] Ніжноузорний, м'який, що своїми руками зіткала,

387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,

388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,

389] В полум'яну колісницю ввійшла і спис ухопила

390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв

391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.

392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,

393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, -

394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,

395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.

396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.

397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,

398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:

399] «Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм

400] Мчати вперед, - не на добре ця звада зі мною їм вийде!

401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:

402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,

403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,

404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.

406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, -

408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла».

409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда

410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.

411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,

412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

413] «Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?

414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.

415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:

416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,

417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,

418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.

420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, -

422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.

423] Ти ж, поганюча, ти - сука безстидна, якщо на самого

424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись».

425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.

426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

427] «Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи

428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.

429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,

430] Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить

431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить».

432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.

433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

434] І до божистого жолоба поводом їх прив'язали,

435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,

436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,

437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней

439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.

440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,

441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.

442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім

443] Сів, - під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.

444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера

445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.

446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;

447] «Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?

448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,

449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!