Слава ЗСУ!

 Ілюзія Сну

Розділ перший

Спогади

Ніка без поспіху крокувала вздовж вузької, безлюдної вулиці, поміж тісними рядами невеликих будинків, здивовано роззираючись довкола. Вона заледве могла повірити, як змінилася природа за такий короткий час, адже останнє, що так виразно закарбувалося у її пам’яті – то заспокійливий зелений колір, в який увібралася рослинність та безжальна спека, що безупинно наганяла на жителів їхнього містечка нестерпну втому. Тепер натомість барвисті кольори літа перетворилися на коричневий та багряно-жовтий, які неприємно сліпили зір, тому кожен раз, коли Ніка кидала недовірливий погляд на полум'яні дерева, вона щільно мружила очі. Зрештою, зелений завжди був її улюбленим кольором, і саме влітку вона почувалася набагато комфортніше чим в будь-яку іншу пору року. Її кроки були доволі тихими та слабкими, майже нечутними, наче вона пливла у повітрі, не торкаючись ногами до землі.

Стрімкий вітер повіяв в її зіщулене і водночас розпачливе обличчя і декілька холодних краплинок доторкнулося змерзлої шкіри. Квапливо поглянувши на темно-сіру хмару, що зависла над її головою, Ніка спинилася, аби відкрити смарагдову парасолю, яку міцно стискала у лівій руці. Потім вона похапцем розпрямила тонкими пальцями русе волосся з кудрявими кінчиками, що недбало розсипалося по чолі, затуляючи примружені очі. Дощ все дужчав і гучно тарабанив по парасолі, проте Ніка аніскільки не прискорила свою ходу, вона без зайвої обачності оминала калюжі та ретельно прислухалася до осінньої симфонії.

Приємний та дзвінкий хлюпіт води змішувався зі стишеним шелестом листя, ні це був не просто шелест, це була надзвичайно чарівна мелодія. Проте ці звуки були дуже сумними та тягучими, вони мали здатність проникати у саме серце та пробуджувати у ньому гнітюче почуття відчаю. Далі мелодія плавно перетворювалася на незабутній голос, що здавалося сягав до самих хмар, а потім кришталевими краплинками спадав на землю та просочувався у коріння пожовклих дерев, наповняючи їх якимсь дивовижним шармом. Навіть надокучлива тиша була наповнена цим голосом.

Дружба. Справжню дружбу ніщо не могло зруйнувати, лише втрата людини могла послабити її… так, саме послабити, а не зруйнувати.

Вже минуло майже два довгих та нестерпних місяці, а Ніка все ще прокручувала в пам’яті події того фатального дня, що кардинально змінив усе її життя. Здавалося, час зупинився для неї саме в ту мить. Усе що вона могла зробити тепер – це просто не думати, а ще краще забути. Та чи можливо це зробити? Чи можна викинути з голови спогади, які настільки міцно прижилися в пам’яті, що стали невід’ємною її частиною. Ніка не спромоглася цього зробити, бо це було їй не під силу…

Той літній день розпочався, як зазвичай. Ніка та її найліпші друзі вирішили провести його якнайдалі від міського гамору та метушні. А чим іще можна було зайнятися у нестерпну спеку? Звичайно, лише виїзд на природу зміг би покращити той напружений настрій, який наганяла на них убивча спека. Місцем відпочинку вони без вагань обрали гірське озеро, яке знаходилося не так вже й далеко від їхнього міста. Хіба могло щось бути кращим за освіжаючу прохолоду кришталево чистої води, приємного затінку лісових дерев та незрівнянну красу гірських вершин.

Щоб не гаяти часу та провести якомога більшу частину дня на природі, друзі вирушили з самого ранку, ще до перших променів палючого сонця. Дорога автомобілем зайняла у них понад дві години та ще годину пішки через лісові зарості та кам’янисті виступи. Нарешті прибувши до очікуваного мальовничого місця, вони з великим полегшенням скинули зі спин важкі рюкзаки та взялися розпаковувати речі.

Шістнадцятирічна Ніка Мілевич та її четверо друзів – саме у такому складі вони збиралися провести цей спекотний день. Добродушний теж шістнадцятирічний Макс Солтис зі світлим волоссям та лагідними зеленими очима, завжди був відповідальним та розсудливим. Він був найдобрішою людиною, яку Ніка коли-небудь знала. Худорлява дівчинка з прямим блискучим, каштановим волоссям була найменшої зі всіх, їй лише нещодавно виповнилося п’ятнадцять років, та не зважаючи на свій юний вік Діна Снігур була найкмітливішою та мала неабиякий хист до різних занять. Саме вона була найліпшою подружкою Ніки. Жартівник Тім Лаврик був невисокий на зріст хлопець з широкою посмішкою, запальним карими очима та темним задертим чубом. Ніхто ніколи не знав, що насправді можна було очікувати від нього, адже Тім був майстром вигадувати найнесподіваніші розіграші та жарти, які інколи зовсім не вписувалися в обстановку. Як і Тім Жанна Кетнер була ровесницею Ніки та Макса. ЇЇ довге, руде хвилясте волосся безумовно пасувало їй до стрункої фігури та дещо хитруватого виразу обличчя. Вона завжди виділялася з їхньої компанії своєю неординарною зовнішністю та незрозумілою поведінкою.

Борис Кірон – занудний двадцятисемирічний сусід, якого батьки нав’язали друзям, через його унікальні навички та досвід перебування у туристичних походах. Хоч друзі і дуже сумнівалися в його умінні орієнтуватися на невідомій місцевості. Висновки можна було зробити хоч з того, як він весь час забавно крутив карту перед своїм носом, намагаючись знайти вірний шлях. Аргументи, що вони вже не раз їздили до цього озера з їхніми батьками і прекрасно могли знаходити дорогу без карти, їм не допомагали. Вигляд у Бориса також був кумедний: високий зріст, худорлява статура, трохи зігнута спина, чорне занадто закручене волосся та великі квадратні окуляри, що весь час з’їжджали йому на ніс, коли він розглядав мапу. Усім своїм виглядом Борис Кірон нагадував їм завченого Ботаніка. Та це вже нікого не хвилювало, вони були на бажаному місці, готовими до веселого відпочинку.

– Ніка! – почувши власне ім’я Ніка швиденько озирнулися і побачила Жанну Кетнер, яка розгублено крутила у руках шматок якоїсь червоної тканини.

– Ти не допоможеш мені розібратися з цим? – з надією запитала вона, проводячи тонкими пальцями по цупкій тканині. Ніка окинула несхвальним поглядом її величезний рюкзак та розкидані всілякі, абсолютно не потрібні для походу, речі. Гребінці, кольорові намиста, рожеві капці, три пари окулярів від сонця, зубна щітка, тюбики з кремами, запасний одяг та ще якісь коробки з незрозумілим вмістом були розкидані у траві.