Слава ЗСУ!

– Ми ж приїхали лише на один день, навіщо було пакуватися на тиждень? – Ніка не змогла втримати свого роздратування. – Тим більше половина твоїх речей тут зовсім даремна.

Вона не розуміла навіщо було напихати всякий дрібний мотлох та ще в такій кількості, і ще її дивувало, як Жанна змогла дотягти його сюди.

Жанна набурмосилася і труснула головою.

– Та це лише мала бути занавіска від сонця… – пурпурова тканина вилетіла з її розведених пальців, наче грайливий метелик, і Жанна спохватилася згрібати докупи її розкидані речі. Зненацька на її обличчі появилася похмурість.

– Гаразд. – голосно видихнула Ніка. – Не ображайся! Це просто спека, я вже місця собі не знаходжу. – якомога м’якше сказала вона, намагаючись знайти вихід з цієї напруженої ситуації. Жанна мляво посміхнулася і відійшовши від купи речей, знову взяла тканину і подала її Ніці, яка уявлення не мала, як зробити з неї занавіску.

Тим часом хлопці під пильним контролем Бориса намагалися розкласти багаття за допомогою двох сірих камінців. Усі їхні відчайдушні прохання розпалити вогонь запальничкою на нього не впливали. Борис навпаки переконував їх, що у походах вогонь розпалюють саме таким древнім способом. Нарешті він відійшов від Макса та Тіма, щоб ознайомити Діну з місцевою флорою. Ніка була здивована тим, настільки він добре знав назви рослин, хоч і була не впевнена, що це здивувало Діну, яка здавалося знала не менше за нього. Скориставшись відсутністю Бориса, хлопці розпалили вогонь запальничкою, чим і були задоволені, адже хтозна скільки їм ще прийшлося б морочитися з тими камінцями. Борис був приємно здивований, такій швидкій появі вогню і похвалив хлопців за хорошу роботу. Ті, радісно подякували, аби він нічого не запідозрив й не здогадався про їхній хитрий обман.

Нарешті маленькій табір був вдало розбитий, червона занавіска, на превелику радість Жанні, вже висіла на найнижчій гілці старого дуба. Друзі досхочу поплавали в освіжаючій воді озера, що і врятувало їх від безжалісної спеки. Борис Кірон у воду не поліз, пояснивши, що не переносить нічого холодного навіть за такої погоди. Хоч Тім не повірив його словам, він завзято доводив усім, що Ботанік просто боїться води. Борис зовсім не зважав на його зухвалі кепкування, він весь час стояв на березі не зводячи з друзів очей та раз у раз нагадувавши їм правила поводження на водоймах. Вирішивши помститися за його нудні лекції, Ніка та Жанна забризкали його з ніг до голови холодною водою. А Тім начепивши на себе зелені, слизькі водорості почав зображати водяного монстра, чим і дуже розлютив Бориса. Він трохи покричав, поки його горло не захрипло, а потім відійшовши подалі від води усівся під гарячим сонцем, для того щоб швидше висушити його мокрий одяг.

Вже був майже полудень, пообідавши консервами і смаженими на вогні бутербродами, усі якнайзручніше вмостилися на м’якій траві у прохолодній тіні дерев. Жанна зігнувши коліна сиділа під пурпуровою тканиною. Борис улаштувався на саморобному гамаку. Надівши дивакуватого жовтого кашкета він читав трохи пом’яту наукову газету. Нарешті у всіх з’явилася можливість відпочити і від нього.

– Краєвид тут чудовий. – голосно зауважив Макс, спершись спиною на старе, вкрите мохом, дерево.

– Ага. – вдоволено вимовила Жанна, її обличчя набуло того самого кольору, що й занавіска у неї над головою. Ніка сиділа поруч з Діною, спираючись на її плече, склавши руки на колінах та зажмуривши очі. Тінь дерев робила їхню шкіру значно тьмянішою.

– Так, нічогенька місцинка. – голосно видихнувши повітря, погодився Тім. – Але було б краще, якби Ботанік не прив’язався. – дратівливо додав він, скорчивши дратівливу гримасу та вп’явшись пальцями у свою коричневу футболку.

– Ти, напевне, гадав, що нас відпустять без провідника, щоб ми заблукати десь у лісі чи… – квапливо втрутилася почервоніла Діна, але Тім раптово перервав її.

– А… тепер розумію, з ним було б веселіше блукати у лісових хащах. – з сарказмом промимрив він. – Його злякаються навіть дикі звірі. Мало хто наважиться чіпати такого зануду.

Діна обурено скривилася, а Тім уявляючи собі картину, як Борис зустрінеться з величезним ведмедем, самовдоволено усміхнувся. Ніка тим часом спостерігала, як Жанна змазувала собі обличчя кремом проти засмаги. Вона ретельно розмазувала його від підборіддя до лоба зубною щіткою, намагаючись не влучити собі в око. Це здалося кумедним не лише Ніці, Макс та Тім також усміхнулися. Жанна лише скоса зиркнула на них дошкульним поглядом.

– Це допомагає уникнути жахливих опіків. – хутенько кинула вона, продовжуючи зосереджено розтирати крем.

– Зрозуміло. – притишено мовила Ніка, розслабивши плечі вона вийняла з чорного рюкзака пластикову пляшку мінеральної води і зробила маленький ковток.

– Де цей Борис узявся? Наче з місяця звалився! Він не прожив у нашому місті ще й двох років, а вже успів просочитися у нашу компанію. – не вгавав нахмурений Тім. Діна образливо підстрибнула і необачно вибила пляшку з руки Ніки, вода з бульбашками розлилася на обличчя Жанні, яка відразу всадила зубну щітку собі в око.

– АЙ! – аж занадто голосно верескнула вона, потираючи розпухлу повіку вказівним пальцем.

– Це ти винен! – злісно дорікнула Діна зашарілому Тімові.

– Що? Я тут до чого? – він невдоволено знизав плечима, швидко зіскочив на ноги та підійшовши до Жанни, висмикнув з її руки біленьку зубну щітку. Та знову невдоволено пискнула, а Тім погладив її по голові.

– Негайно зміни до нього своє брутальне ставлення! Борис старший за тебе аж на цілих десять років! Ти повинен мати хоч крихту поваги. – Діна так вжилася в роль захищати дивакуватого Бориса, що почала розмахувати руками навсібіч, наче якийсь неспинний пропелер. Ніка, щоб уникнути раптового удару відсунулася трохи вбік і необачно притулилася до якогось низького куща, який відразу впнувся їй у спину своїми колючими гілками. Роззявивши рота, вона відповзла до старого висушеного пенька.

– Та годі вам! Забудьте нарешті про Бориса, він уже міцно спить, тому і не стане нам на заваді.