Слава ЗСУ!

Макс вказав в той бік, де на канапі скручено лежав набридливий сусід, його обличчя було накрито газетою, з-під якої лунало свистяче похропування.

– То як щодо прогулянки лісом? Гадаю, що згори відкривається приголомшливий краєвид. – нетерпляче запропонував Тім, водячи зубною щіткою по Жанниному обличчі і розтираючи часточки крему, що залишилися на розпашілих щоках та підборідді. Жанна тим часом дуже швидко кліпала та підпирала схилену голову рукою.

– А це безпечно підніматися на гору без провідника? – Ніка відверто засумнівалася в його раптовому плані.

– Ми ж не збираємося вилазити на саму вершину, лише піднімемося до її підніжжя. – Тім з ентузіазмом продовжував вмовляти друзів. – Ну, якщо хочеш то можеш залишитися зі сплячим Ботаніком. – роздратовано додав він, тицяючи пальцем на канапу. На обличчі Ніки спалахнув сумнів, вона зовсім не горіла бажанням блукати по лісу навмання, аби не втрапити у якусь халепу, але й не хотіла залишатися тут, бо якщо Борис Кірон раптом прокинеться і не застане тут когось із друзів, то найперше перепаде саме їй.

Жанна відразу погодилася на нерозважну пропозицію Тіма, Діна спочатку вагалася, але потім згодилася, їй вже дуже кортіло поглянути на гірську рослинність. Макс не захотів лишати Ніку на одинці з Ботаніком, тому їй все таки довелося змиритися з легковажними планами Тіма, адже їй найменше хотілося щоб Макс нудьгував. Вона лише на всяк випадок прихопила компас, якого нещодавно придбала у крамниці для турпоходів. Жанна дістала з кишені якусь дерев’яну баночку наповнену круглими камінцями і почала трясти її у руці, із банки долинув дуже неприємний, скрипучий звук. Усі мерщій позатуляли руками вуха.

– Що це таке? – вигукнула Діна, огидливо скрививши лице.

– Ця річ відлякує хижаків. – з усмішкою пробелькотіла Жанна, махнувши ще дужче тією рукою, у якій знаходилася баночка.

– Припини! – гарячково рявкнув Тім. – Ти розбудиш Бориса! – він швидко вихопив банку і жбурнув її до свого рюкзака.

– Це тільки буде привертати увагу звірів. – прокоментувала Діна з веселою усмішкою на вустах, Жанна лише щось пробурмотіла собі під ніс і надягнувши білий капелюшок з червоною стрічкою пошкандибала до лісу, всі подалися за нею.

Пройшла одна година, хоч Ніці здалося, що минула ціла вічність. Підніматися було нелегко, дерева усе рідшали, а кам’яні виступи ставали все крутішими та більш небезпечними. Хоч на ентузіазмі Тіма, це аж ніяк не позначилося, він безтурботно пробирався вперед, допомагаючи перелазити через скелисті виступи Діні та Жанні, чим остання була цілком вдоволена. Ніка рухалася найповільніше, тому Макс підтримував її за руку, коли вона уже не мала сил перелазити через громіздке каміння. Тім не втомлювався розповідати анекдоти, чим добряче діставав Ніку та Діну, які вже страшенно змучилися йти вперед.

Ніка вже відверто не схвалювала своє рішення – піти у цей безглуздий самовільний похід, лише Макс хоч якось її підбадьорював і не давав занепасти духом. Знайти справжнього друга не легко, проте якщо це станеться, шкодувати потім не прийдеться. Макс і був таким другом, справжнім другом. Вони потоваришували, ще малими дітьми, їхні будинки знаходяться зовсім поруч, тому вони частенько бавилися на їхніх подвір’ях. Вони так звикли проводити час разом, що навіть не могли представити себе по одинці. Їхня дружба росла разом з ними, і здавалося її ніщо не могло розірвати. Ніка завжди ставилася до нього, як до рідного брата, окрім якого удома на неї чекала восьмирічна сестра Лора, що також вбачала у Максі улюбленого брата.

Нарешті вони вже спромоглися осилити чимало шляху, Ніка знервовано споглядала вниз, туди де у долині біля чаруючого озера спав їхній кумедний доглядач. Чи, можливо, він уже прокинувся? Цікаво, що Борис стане робити довідавшись, що вони подалися в незаплановану самоволку. Ніка могла лише уявити його розгніване видовжене лице та великі спітнілі окуляри. Чи піде він слідом за ними чи залишиться чекати там унизу? Від цієї раптової думки їй стало лячно, вона присіла обпершись на високий камінь. Усі інші захоплено вдивлялися у дивовижний пейзаж. Так, Тім був правий, краєвид звідти просто казковий. Ніка, ніби стояла на краю світу, а внизу все здавалося таким крихітним та беззахисним. Кришталеве озеро чарівно виблискувало у золотих променях сонця, що вже потроху наближалося до лінії горизонту, яка ховалася десь за верхівками дерев.

Зненацька Ніка збагнула, що вони провели на цій прогулянці уже декілька годин і Борис, напевно, вже місця собі не знаходить. Саме це вона збиралася повідомити друзям, але раптом почула, як Макс з жахом вигукнув її ім’я.

Все трапилося дуже швидко, занадто швидко, аби щось можна було вдіяти. Навряд чи хтось зміг би запобігти цьому. Чиїйсь руки щосили штовхнули Ніку в спину і вона покотилася по землі, немов м’ячик, дряпаючи шкіру гострим камінням. Пронизливий вереск Жанни пройняв все навколо, і безумовно вказував на те, що сталося щось невимовно жахливе. Ще декілька секунд Ніка не могла збагнути що все-таки трапилося, вона все ще лежала на землі лицем до низу, відчуваючи як праву ногу пронизував гострий біль. Зібравши всі сили, Ніка обперлася на подерті руки та обернувшись, побачила насип з великих каменів та сухої землі на тому самому місці, де вона сиділа ще хвилину тому. Діна, Тім та Жанна нерухомо стояли позаду височенної купи ґрунту, на їхніх обличчях викарбувався неприхований жах. Жанна все ще голосно кричала, Діна закривала руками очі, а Тім, гойдаючись, наче в невагомості, незграбно пошкандибав до шокованої Ніки.

– Макс! Де Макс? – її голос був наповнений страхом, що вселяв безмежний розпач, десь у душі вона зрозуміла що сталося, проте все ще не могла у це повірити. – Допоможіть йому, допоможіть! – її горло пересохло, тому звуки були схожими на голосне шипіння. Вона спробувала підвестися, проте її нога була придавлена важким каменем. Тім розгублено намагався звільнити Ніку з-під обвалу. А вона зовсім не зважала на біль, по її щокам текли гарячі неспинні сльози, тому що сьогодні вона втратила одного з найдорожчих людей…

Тепер усе на світі стало не так. Ніка припинила помічати події, почала ігнорувати людей, вона просто спинилася, не бажаючи рухатися далі. В неї було лише єдине бажання – позбутися всіх гнітючих почуттів, що нагадували їй про нещасний випадок.

Вітер був холодний та пронизливий, навіть теплому темно-зеленому пальту не вдавалося зігріти Ніку, що не припиняла тремтіти. З кожним кроком вона наближалася до свого будинку, а заразом і до будинку Макса, біля якого постійно звучав загублений у часі голос, наче привид у старому замку. Тепер Ніка шкодувала, що їхні будинки знаходилися поблизу один одного. І кожний раз проходячи мимо його дому, вона заплющувала очі, аби уникнути того похмурого настрою, що він на неї наводив. В тім будинку вже ніхто не жив, батьки Макса переїхали, виставивши його на продаж. Цього разу Ніка не змогла заплющити очі, занадто багато спогадів плуталося у її голові. Порожній будинок здавався їй примарою, моторошна тиша, що неслася від нього примусила її зіщулитися. Бажаючи відійти подалі від того пригніченого місця, вона прискорила ходу.