Слава ЗСУ!

Вдома на неї чекали турботливі батьки та молодша сестра Лора. Батьки завжди намагалися підтримувати її у будь-яких ситуаціях, і навіть тепер старалися підбадьорити її не згадуючи про нещасний випадок. Вони вважали, що забувши про трагедію, Ніка знову зможе повернутися до звичайного життя.

– Ніка, все нормально? – занепокоєно запитала її мати, коли Ніка голосно гримнула вхідними дверима.

– Так, так. Не хвилюйся. – якомога спокійніше відказала вона, хоч зараз для неї не могло бути нічого нормального, усе було надзвичайно складним та нестерпним. Проте Ніка не хотіла зайвий раз засмучувати своїх дбайливих батьків, тому вона забрала з обличчя похмурий вираз і начепила на нього незворушну маску.

– Справді? – з недовірою перепитала мама, її хвилясте світло–каштанове волосся торкалося втомленого худого обличчя з декількома зморшками на лобі, і спадало на сірі проникливі очі. Її тонкі рожеві губи були витягнуті прямою лінією, а стурбований погляд був спрямований на заціпеніле обличчя її дочки.

– Та все гаразд. Я просто трохи втомилася от і все. – Ніка намагалася щоб її голос звучав переконливо. Мама ще раз пильно оглянула її лице, аби впевнитися в правдивості тих слів. Ніка уникнула погляду сірих очей, вона без надмірної цікавості розглядала мокру парасолю у напруженій руці.

– Обід на столі, я приготовила твою улюблену запіканку. – її мати тихенько зітхнула і подалася до своєї кімнати. Ніка відставила смарагдову парасолю, та зняла пальто, яке було майже сухим.

Вона не відчувала голоду, але все-таки зайшла на кухню, щоб випити склянку фруктового соку. Незважаючи на малий розмір, кухня була чи не найприємнішим місцем у їхньому будинку. Ніка з сумною усмішкою згадувала, як вони всією сім’єю проводили там безтурботні вечори. Круглий стіл по центру був головним об’єктом кухні, саме за ним, Нікина сім’я вела веселі розмови, за чашками пахучого чаю. В затишну кухню також вміщався невеликий холодильник з різними кольоровими наліпками, плита та шафа для посуду. Світло блакитні штори з білосніжним мереживом надавали кухні привабливого вигляду.

Перш ніж піти до своєї кімнати, Ніка вирішила навідатися до своєї меншої сестрички. Лора була надзвичайною дівчинкою, у свої вісім років вона була дуже кмітливою. Її брунатні очі завжди були наповнені добротою та чуйністю. Але останній час вона проводила на самоті, минулі події також поставили на Лорі певний відбиток.

Її кімната була світлою та привітною. Світло-рожеві стіни, білосніжні штори, маленькі витончені меблі, пухнастий килим – здавалося, перед Нікою постала кімната маленької принцеси. І Ніка завжди вбачала у Лорі маленьку, добру принцесу. Сидячи на ліжку, Лора щось захоплено малювала у своєму альбомі. Лише коли Ніка прокашлялася, Лора підняла чорняву голівку, на маленькому обличчі появилася радісна посмішка.

– Нікі! Нікі! – щасливо вигукнула вона. Відложивши свою роботу, Лора кинулася до сестри, простягаючи свої тоненькі ручки.

– Привіт Лора! – Ніка обняла її за тендітні плечі, і погладила по м’якому волоссі.

– Ти залишишся зі мною? – трохи засмученим голосом запитала Лора, дивлячись Ніці прямісінько в напружене обличчя.

– Так. Звичайно. – Нікою оволоділо нестримне бажання підбадьорити сестру, зробити їй щось приємне, адже в останні два місяці вони майже не говорили, хоч бачилися кілька раз на день. Саме за це Ніка почувалася винною.

– Що будемо робити? – серйозним голосом поцікавилася Лора.

– Може покажеш мені свої малюнки? – запропонувала Ніка, думаючи, що це зацікавить сестру і вказала на коричневий альбом, що лежав на ліжку. Трохи засумнівавшись Лора взяла тремтячими пальцями альбом і відкрила його на першій сторінці. На її обличчі появилася помітна стривоженість.

На першому малюнку було зображено троє людей, які йшли по довгій скрученій дорозі. На інших сторінках знову були якісь люди, але вже біля трьохповерхового будинку з перекошеним дахом (Лора була ще не досить вправна у малюванні споруд) та оточеного високими деревами. Ніці здалося дивним, що на всіх малюнках була зображена ніч. Вона була переконана, що Лора дійсно почувалася самотньою, тому і почала вигадувати собі різних друзів.

– А давай пограємося чи подивимося мультики! – Ніка запропонувала перше, що спало їй на думку, аби відволікти Лору від цих похмурих малюнків. Але схоже Лору це ані трохи не зацікавило. Вона підскочила з ліжка, швидко закрила альбом і вложила його до шухляди, потім підійшла до полиці з книжками.

– Краще давай почитаємо. – тихенько мовила вона, беручи книжку. В ці безтурботні хвилини проведені з Лорою, Ніка почувалася цілком спокійною, її не переслідували ні важкі спогади ні гнітючі почуття провини, усе було таким легким та приємним. Як не дивно з Лорою час летів набагато швидше, десь там за хмарами сонце вже починало наближатися до горизонту. Ніка побажала сестрі хороших снів та відчувши дивну, безпідставну тривогу подалася до своєї кімнати.

Розділ другий

Страшний сон

Мама готувала вечерю для тата, який тим часом продивлявся газету. По спеціальності її батько був вчителем фізики, проте три роки назад влаштувався помічником вченого у дослідницькій лабораторії. До недавнього часу він проводив наукові експерименти вдома, але після кількох невдалих спроб, мама більше не дозволила йому псувати будинок. Тато часто виїжджав у наукові відрядження, тому вдома його можна було не застати тижнями. Мама була домогосподаркою, цілими днями вона доглядала Лору та Ніку та стежила за порядком у домі. Їй безсумнівно подобалося годинами возитися на кухні та й повар з неї був відмінний.

Ніка зайшла до своєї кімнати, найбільшим атрибутом якої була велика шафа для одягу, яка стояла у цій кімнаті ще до її народження і була лише наполовину заповнена одягом. Біля стіни стояло невелике ліжко з маленьким дубовим комодом, навпроти якого знаходилися полиці з книгами та велике настінне дзеркало. Стіл з комп’ютером стояв біля вікна з коричневими шторами. Сама кімната була темно-зеленого кольору, тому багатьом людям вона могла здатися понурою, але для Ніки вона була затишною та приємною.