Слава ЗСУ!

Крокуючи по кімнаті, вона взялася рахувати хвилини, які здавалися їй безкінечними, тому надовго її не вистачило. Уже через кілька хвилин вона роззиралася по кімнати, намагаючись вловити поглядом щось цікаве. На столі, крім купки шкільних книжок та зошитів, лежали два шоколадних батончика, приблизившись двома кроками, вона взяла одного з них. Розірвавши блискучу обгортку, Ніка відкусила шматочок шоколадки. Швидко пережовуючи його, вона виявила, що смак був занадто солодким, тому надкушений батончик знову опинився на столі.

Не маючи сил більше чекати, Ніка підійшла до вимикача світла та щосили клацнула по ньому пальцем. Яскраве світло повного місяця влилося до кімнати та нагнало на неї значне полегшення. З великим нетерпінням Ніка впала на ліжко та зігнувши ноги в колінах сподівалася якнайскоріше опинитися в іншому світі.

Одна хвилина, дві, три, чотири… Вона лежала з заплющеними очима в нестерпному очікуванні побачити Джеліоса. Та, на жаль, крім непросвітньої темряви, їй більше нічого не вдалося уловити. Різко розплющивши очі, її погляд прикипів до залитої світлом місяця, стелі. Ніка знову заплющила очі. Та сама темрява. Розплющила – бліда стеля.

Ні це стає просто неможливим! Роздратування у ній зростало з кожною хвилиною, усією своєю душею Ніка відчувала, що щось було не так. Усе що відбувалося зовсім не співпадало з її бажаннями. Це трапилося вперше. Ніка вперше не спромоглася потрапити до нового таємничого світу. Всередині все похололо, в неї перехопило дух. Лише одна думка, що вона більше ніколи не побачить Джела, Данаю, Зенона та інших ( окрім Авреї звичайно, за нею Ніка точно побиватися не стане), навіювало на неї безмірний страх. Паніка зростала щосекунди. Ніка не знала, як цьому зарадити, в голові все переплуталося, довгі хвилини ставали нестерпними. Вона знову заплющили очі, керуючись останньою надією, все-таки зустрітися сьогодні з Джелом. Усі сподівання виявилися марними, усе залишалося незмінним: темним та порожнім.

Відчайдушне обличчя Джеліоса не виходило з її надміру бурхливих думок, проте з кожною хвилиною воно ставало все більш розмитим, і, здавалося, стиралося з її пам’яті назавжди. Тепер всередині все кипіло. Знайомі голоси зливалися в один безмежно тягучий голос, який нашіптував Ніці похмурі слова. Вона боялася забути усе, що було пов’язано з її новими друзями та таємничим світом снів. Жар та холод по черзі огортали її заціпеніле тіло. Усе здавалося несправжнім. А якщо світу снів взагалі не існувало, можливо, це була лише довготривала галюцинація, яку Ніка сама вигадала у неймовірному розпачі, що був пов’язаний з найбільшою втратою у її житті. Ні, цього просто не може бути. Ніка вважала, що її уява не здатна на таку широку фантазію. Джеліос не може бути вимислом, це точно, він – реальний. Це лише якесь непорозуміння, Ніці здавалося, що у всьому винен шоколадний батончик, адже вона інколи не могла заснути після шоколаду, що необачно опинявся у її шлунку. Ні, все-таки вона визнала, що найдурнішим було винити у всьому шоколадний батончик, який до цього взагалі не мав жодного відношення. Необхідно мислити тверезо, а не вигадувати, якусь нісенітницю.

Незважаючи на безкінечні хвилини, ранок настав дуже швидко. Ніка не змогла ні виспатися, ні здійснити перехід. Її настрій був пригнічений, страх все-ще виснажував її зсередини. Про школу сьогодні й мови бути не могло. Підвівшись нарешті з ліжка, Ніка переодягнулася у піжаму та невпевненим кроком подалася до кухні, де мама подавала сніданок. Ніці не прийшлося навіть нічого пояснювати, її недолугий зовнішній вигляд говорив сам за себе. Темні синяки під набряклими повіками, розпатлане волосся, захриплий голос – усе вказувало на певні проблеми з її здоров’ям. Мама і тато одноголосно вирішили, що їхня дочка застудилася, тому звеліли їй залишатися сьогодні вдома. Ніка зробила засмучений вираз обличчя, хоч насправді в душі відчула значне полегшення. Лорі суворо заборонили наближатися до неї, щоб уникнути розповсюдження мікробів. Тому день Ніка мала провести наодинці з її похмурими думками..

Їй також довелося випити дві великі чашки гарячого чаю з лимоном, від якого її горло розпухло, тому Ніка взагалі не могла вимовити жодного слова. Мама привела її до кімнати та звеліла не вставати з ліжка. Ніка невдоволено поморщилася, коли мама щільно укрила її зі всіх сторін теплою ковдрою. Залишившись на самоті, вона заплющила очі та зосередилася на переході, проте це не дало жодного позитивного результату. Усе залишалося на своїх місцях, не зважаючи на важку ковдру, що вкривала Ніку, її руки були холодними.

Похмурий осінній ранок ще більше зіпсував їй настрій. Ніка так і не спромоглася встати з ліжка, вона лежала на спині, не зводячи втомленого погляду зі стелі, її русяве волосся було недбало розкиданим по м’якій подушці. Її тіло було дуже важким і Ніці було не в силах ним керувати. Вона знову почала уявляти обличчя Джеліоса, проте крім розпливчастої плями, їй більше нічого не вдалося побачити. Усі спогади були оповиті густим туманом, через який не могла проникнути її свідомість. Обгорнувшись в ковдру, Ніка схватила зі столу чистий аркуш паперу, і почала старанно вимальовувати на ньому, синьою ручкою портрет Джеліоса, намагаючись хоч якось допомогти своїй пам’яті відтворити його зовнішність. Закінчивши роботу, вона уважно поглянула на малюнок. Проте з листка на неї дивилося зовсім чуже та дивакувате обличчя. Розгнівавшись на свій невдалий мистецький витвір, Ніка зіжмакала папір в невелику кульку, і зі всієї сили жбурнула її в сторону дверей. Та саме в цей момент, двері відчинилися і паперова кулька влучила у Дінин лоб.

– Бачу, тобі вже краще! – усміхнено мовила Діна, потираючи лоба. Вона знову була одягнена у синю спідницю та сіру блузку. – А я гадала, що ти лежиш тут самотня з нестерпною застудою.

– А як ти…

– Мене впустила твоя мама. – швидко мовила Діна, дивлячись на здивовану Ніку. – Ти не була сьогодні у школі, от я і вирішила дізнатися причину твоєї раптової відсутності. До речі, Жанна та Тім передають тобі величезний «привіт». Останнім часом ти чомусь ігноруєш своїх давніх друзів. – похапцем додала вона, піднімаючи з підлоги зім'ятий листок.

Ніка відчула дивну провину, що раптово почала її огортати. Усміхнені обличчя Жанни та Тіма постали перед її зором. Серце так міцно стиснулося, ніби готовилося вистрибнути з грудей будь-якої миті.

– Просто у мене не вистачає часу от і все. – кволим голосом спробувала виправдатися вона, хоч її слова не прозвучали переконливо. Діна розгладила папір.