Слава ЗСУ!

Діна злегка підняла зап’ястя.

– Мені, будь ласка, гарячий чай та яблучний пиріг «Венера». – якомога привітніше мовила вона і посміхнулась.

– Гаразд! – засяяла худорлява дівчина у червоному костюмі, тепер її великі медові очі зупинилися на обличчі Ніки.

– Мені те саме. – тихо проговорила Ніка, вдивляючись у пурпурове серце на стіні.

Офіціантка скривила нафарбовані губи.

– Воду? – її голос пролунав дещо грубо.

– Ні. Пиріг і чай. – цілком спокійно пояснила Ніка, поклавши голову на лікоть. Її настрій був дещо похмурим, проте вона настільки бажала дізнатися таємничі плани Діни, що навіть була готова просидіти в цій кав’ярні ще деякий час.

Норовлива офіціантка, щось пирхнула собі під ніс і подалася до кухні. Цілу хвилину друзі просиділи у повній тиші. Жанна почепивши червону квітку собі на руде волосся, почала розглядати своє відображення у маленькому дзеркальці, яке вона дістала з кишені свого пальта, Тім розстебнув свою сіру куртку і в очікуванні обіду, схилив голову, а Діна напружено поглядала на вікно, вираз стривоженості не сходив з її обличчя.

– То як у вас справи? – раптове запитання Ніки прозвучало занадто голосно і було адресовано Тімові та Жанні, аби розвіяти напруженість, що повисла над ними. Ніка відразу збагнула, що її питання здалося усім повністю безглуздим. Жанна вирячила на неї схвильовані очі. Тім легенько похитав головою. Ніка відчула себе у незручному становищі, їхня реакції повністю збила її з пантелику.

– Щось не так? – зніяковіло прохрипіла вона.

– Усе, ніби нормально. – байдужо відказала Жанна. – В цьому то й проблема. Ти вже так давно не цікавилася нашими справами…

Ніка зрозуміла до чого вона веде.

– Я просто не мала часу.

– Де ти весь час пропадаєш? – з раптовою цікавістю запитала Жанна, кліпнувши оком. Нікине обличчя витягнулось. Її мозок щосили запрацював, намагаючись придумати підходяще пояснення, яке не змогло б викликати жодних підозр.

– Жанна як тобі вдається так чудово виглядати? – зненацька втрутилася Діна. Ніка полегшено зітхнула, вона була дуже вдячна Діні за її допомогу.

Жанна самовдоволено усміхнулася, їй дуже подобалися компліменти.

– Це все моя унікальність. – без зайвої скромності похвалилася вона. Діні це здалося доволі смішним, тому що її рот витягнувся у широкій посмішці. Проте Жанна лише розправила своє руде волосся з потріпаною червоною квіткою, від якої вже відвалилися дві пелюстки.

– Розумію. – втримуючи сміх, мовила Діна.

– О, так Жанно, твоя унікальність робить тебе ще більш унікальною. – не зовсім влучно підмітив Тім та озирнувся, намагаючись побачити емоційну офіціантку, проте кав’ярня, як і спочатку, була порожньою.

– Дуже дякую, Тіме, хоч я взагалі не зрозуміла твоїх слів. Але вони прозвучали так гарно.

– Невже вони забули про єдиних клієнтів! – вигукнув він аж занадто голосно, сподіваючись що його почує хоч хтось з співробітників закладу. Так і сталося, захекана офіціантка з невеликою пластмасовою тацею, прошмигнула через всю кав’ярню прямісінько до столика чотирьох друзів. Граційним рухом руки, вона зняла з таці тарілку зі смаженою картоплею, шматками курки та салатом, і урочисто поклала її перед Тімом. Потім швидко схватила склянку з водою та зі стуком поставила її на стіл. Жанна невдоволено скривила обличчя, офіціантка вдала, що не помітила її зухвальства.

– Одну хвилинку! – прощебетала дівчина у червоній формі, зиркнувши на Діну, а потім зупинила погляд на дерев’яних дверях, що вели до кухні і котрі відразу розчинилися, коли на порозі появився смуглявий, повненький повар з великим білим ковпаком на голові та з ще одною тацею у руці. Повільною ходою, він підійшов до офіціантки, яка все ще нерухомо стояла біля квадратного столика, та вручив їй тацю. А потім незграбно вклонившись, від чого його живіт ще більше випнувся вперед, попрямував назад до кухні.

Офіціантка миттєво поставила на стіл філіжанку міцної кави, дві чашки гарячого чаю та порізаний яблучний пиріг, що трохи підгорів з одного боку.

– О, в нашому закладі існує одна традиція. Найкращий клієнт отримує в подарунок пурпурове серце.

– І хто серед нас найкращий клієнт? – трохи байдуже поцікавилася Ніка, розламуючи кусень яблучного пирога.

– Той кому тепер буде належати це серце! – темноволоса дівчина дістала з кишені картонне серце і на якусь мить приклала його до своїх грудей, а потім урочисто, наче якусь грамоту, вручила Тімові.

– Дякую… навіть не знаю, що сказати. – забідкався він.

Офіціантка похитала головою.

– Не потрібно ніяких слів, ти цілком віддячиш якщо віддаси мені… своє серце. – лунко засміялася вона, від чого у всіх появилися мурашки на шкірі. Тім хутко заліз на стілець та підстрибнувши, зірвав зі стелі одненьке паперове серце, що висіло на білій нитці.

– Отаке підійде? – театрально усміхнувся він, протягуючи його здивованій дівчині.

– Хм… цілком. – вона поглянула на перекошене обличчя Жанни, яка вже відкрила рота, аби щось сказати, але потім чогось передумала.

Підморгнувши Тімові та усміхнувшись Діні, вона витонченою ходою попрямувала до дверей, у яких нещодавно зник огрядний повар.

– Теж мені модель! – кисло пробубоніла Жанна, відірвавши погляд від височенних підборів худорлявої дівчини і піднесла склянку води до відкритого рота. Зробивши ковток вона нахмурилася. – І вода у них якась дивна на смак!