Слава ЗСУ!

– А…ти про це. Можемо піти в інше місце. Я скажу Жанні…

– Стривай! – різко перервала її Ніка, спантеличено труснувши головою. – Не треба її турбувати, вона здається такою щасливою. Я піду, але тільки не надовго. – зітхнула вона, проте відчула якесь полегшення, через те що сумління вже не так їй допікало.

– Гаразд, тим паче сьогодні на нас чекає ще одна термінова справа. – хитро підморгнула Діна, поправляючи яскраво-червоний берет. Інтонація з якою вона вимовила останню фразу змусила Ніку здригнутися. Щось лячне пробіглося по її спині, наче раптовий холод, що виник нізвідки увірвався до її свідомості, примусивши її думки спинитися на якусь мить.

– Що ти надумала? – нестримано вигукнула Ніка, сподіваючись почути плани Діни, яка тим часом щось ретельно обмірковувала.

– Спочатку « Венера», ти ж не хочеш розчарувати ту парочку. – вона кивнула у бік Жанни та Тіма, який спинився, щоб трохи перепочити.

Ніка знову зітхнула, але цього разу від непевного занепокоєння.

– Добре, але мені не подобаються несподіванки. – попередила вона.

Діна знизила плечима, зігнула пальці на руках, наче то були якісь крючки та шепнула Ніці на вухо:

– Побачимо, що з цього вийде.

– ДІВЧАТА, чому ви зупинилися? – голосно та невдоволено крикнула Жанна, піднявши руку та змахнувши нею наче крилом.

– Уже йдемо! – Діна загадково зиркнула на Ніку, коли вони швидко наздоганяли своїх друзів.

Скоротивши свій шлях кількома провулками, не надто весела компанія зупинилася навпроти парку біля невеличкої кав’ярні з великою яскраво-червоною вивіскою на кам’яній стіні. Жанна найперша підбігла до скляних дверей і хутко відчинила їх, решта переступила через поріг. Піднявши голову, Ніка угледіла невеликий металевий дзвіночок, що звисав зі стелі. Потягнувши за тонку рожеву стрічку, яка була прив’язана до нього, Ніка почула тендітні звуки, що очевидно слугували сигналом для персоналу закладу.

Всередині було лише шість квадратних столиків, і всі вони були вільними, друзі вибрали того, що знаходився біля вікна з бамбуковими жалюзі. Терпкий міцної аромат кави пройняв Нікин нюх. Поморщившись, вона озирнулася навколо. Офіціантка ще не з’явилася, лише з кухні доносився приглушений дзвенькіт посуду. Одна зі стін була повністю обліплена картонними пурпуровими серцями, очевидно вирізаними власноруч, ще декілька таких звисали на білих нитках зі стелі, прямісінько над їхніми головами. На кожному столику знаходилися мініатюрні прозорі вазочки з трохи прив’ялими маками та ромашками.

Тім акуратно розмістив на підлозі три рюкзаки і усівся на незручний металевий стілець поруч з Жанною, яка тим часом ретельно розглядала меню. Знявши зі спини повністю набиту книжками шкільну сумку, Ніка примостилася біля Діни навпроти Тіма та Жанни.

– Вас вітає найбільш романтичний заклад у нашому місті – кав’ярня « Венера». По вівторками діють знижки до двадцяти відсотків. Що будете замовляти? – тоненьким голосом запитала офіціантка, появившись нізвідки. Ніка, зважила, що вони були єдиними клієнтами у цій маленькій кав’ярні.

Жанна миттєво відірвала обличчя від меню та окинула прискіпливим поглядом худорляву дівчину у симпатичній червоній формі, чорне волосся якої було зібрано у тонкий хвостик.

– А сьогодні діють знижки? – поцікавилася вона, проводячи пальцем по краю столу.

Офіціантка улесливо посміхнулася, її карі очі звузилися.

– Ні, сьогодні середа. Приходьте вчора!

Жанна невдоволено нахмурила брови, її обличчя набуло замисленого виразу.

– Як ми можемо прийти вчора, якщо ми вже прийшли сьогодні? А завтра буде завтра! – буркнула вона, міцно стиснувши у руці меню, від чого її пальці побіліли. – О… Я оцінила ваш жарт. Ду-уже дотепно. – її голос був наповнений неприхованим сарказмом.

Дівчина у червоній формі на це зовсім не відреагувала, вона стояла мовчки, прискіпливо оглядаючи Тіма.

Жанна голосно прокашлялася і зміряла Тіма розсердженим поглядом, а той відразу обняв її за плечі.

– Гаразд, тоді можете завітати до нас наступного вівторка. – нарешті мовила офіціантка, роззявивши рота та відірвавши від зніяковілого Тіма допитливі очі.

– Ми вже можемо зробити замовлення? – озвалася Ніка, що вже не в силах була стерпіти їхньої недолугої розмови. Діна також з нетерпінням крутнулася на стільці.

– О, так… так, звичайно. – сказала темноволоса дівчина скоріше сама до себе, аніж до відвідувачів.

– Мені принесіть смажену картоплю, – грайливим тоном почав Тім. – Філе з курки, салат з морської капусти та цибулі…

Молода офіціантка швидко занотовувала його замовлення у рожевому блокноті.

– Може ще щось? – солодко проспівала вона, прицмокнувши занадто яскравими пурпуровими губами.

Тім знервовано ковтнув і поглянув на Жанну, яка ,на щастя, була занята бамбуковим жалюзі, тому і не почула улесливого тону офіціантки.

– Ще звичайну каву без вершків та цукру, будь ласка. – невпевнено додав він.

– Склянку води, будь-ласка! – голосно мовила Жанна. Поплескавши долонею по столі, вона дістала з вазочки одну червону квітку. Дівчина з блокнотом окинула її презирливим поглядом.

– І все? – недовірливо запитала вона, явно очікуючи більш вагомого замовлення. Ніка також не могла збагнути чому її подруга так довго розглядала меню.

– Так. Я сьогодні на дієті. – хутко пояснила Жанна, помітивши невдоволену реакцію офіціантки.