Слава ЗСУ!

– Не знаю, може тут є ще й інші офіси. – з надією мовила Діна, проте виявилося що то була довжелезна черга до ворожки. – Бідолаха. – не втрималася вона і почала допомагати тому чоловічкові збирати папери.

– Значить вона нас чекає? – з іронією гукнула Ніка, коли Діна вручила захеканому чоловікові останні два папери, які побгалися та вимазалися під чиїмись великими черевиками. Той чемно подякував і швиденько протиснувся у якісь двері, що були праворуч від Ніки.

– Не думала, що Ірина така популярна. – важко зітхнула Діна поправляючи зачіску.

Ніка перевела вдумливий погляд на вихід.

– То що йдемо назад?

Діна несхвально смикнула головою.

– Зачекай, ми так просто звідси не підемо.

– Навряд чи вони нас пропустять.

– Зараз побачимо! – впевнено мовила Діна, прориваючись крізь натовп, Ніка, затамувавши подих, пошкандибала за нею.

– Дивися куди йдеш, малявко! – біля них прозвучав невдоволений низький голос

– Ой, пробачте це була ваша нога? – не досить винувато пробелькотіла Діна, продовжуючи рухатися вперед.

– Зараз моя черга! – буркнула якась старенька жінка з величезною коричневою сумкою у зморшкуватій руці. Ніка не розуміла, що можна було покласти у таку велику сумку.

– Ми лише на декілька хвилин, пані Ірина чекає нас! – аж занадто голосно вигукнула Діна, не звертаючи уваги на розсерджене обличчя тієї старої жіночки. Вони спинилися біля старих дерев’яних дверей покритих блискучою фарбою, на яких висіла ржава металева табличка з акуратно видряпаним написом «Залиш усі свої думки перед цими дверима, звільни серце від дріб’язкових почуттів.»

– Діна, я не впевнена, що це хороша ідея. – раптом засумнівалася Ніка, не зводячи спантеличених очей з дивної таблички.

– Нам краще негайно зайти всередину. – поквапливо прошепотіла Діна, натякаючи на обурену бабусю, яка вже готовилася влаштувати колотнечу, через те що вони пропхалися без черги.

– Твоя правда! – погодилася схвильована Ніка, відчиняючи двері, які відразу проскрипіли та зачинилися перед носом невдоволеної старої.

Вони зайшли всередину, це було щось неймовірне та неочікуване. Вся кімната була увішана прозорими кристалами різноманітних форм, через які яскраво проникали сонячні промені, створюючи у приміщенні казкове видовище. На чорному, трохи пошарпаному з боків, дивані, зігнувши спину, нерухомо сиділа худорлява жінка середніх літ. На її довгому, чорному, кучерявому волоссю красувалися дві сріблясті шпильки у формі водяних лілій. Ворожка була одягнена у легку смарагдову шовкову сукню з мереживними рукавами, що і здивувало Ніку, адже надворі все-таки була пізня осінь. На її тонкій шиї висіло дивакувате намисто з круглих, прозорих камінців, на яке також попадало денне світло та відбивалося на її граційному, трохи жовтуватому обличчі, яке вже починало вкриватися дрібними зморшками.

Ворожка окинула дівчат довгим проникливим поглядом, а потім її губи витяглися прямою лінією. Її рука торкалася низького полірованого столика на якому знаходилася прозора куля.

– Пані Ірино, – почала Діна. – Ви пам’ятаєте, я дзвонила до вас сьогодні вранці. – проте скляний погляд ворожки був прикутий лише до Ніки.

– Пані Ірино… – знову сказала Діна. На цей раз ворожка відірвала від Ніки проймаючі зелені очі. Легким помахом руки, вона вказала на два стільці, що стояли біля, розмальованої дивними знаками, стіни. Знявши шкільні сумки, дівчата вмостилися на вказаних місцях, чекаючи на слова ворожки. Проте тиша продовжувалась ще декілька хвилин, які Ніці здалися напрочуд довгими. І схоже це почало нервувати Діну, яка безперервно зминала пальцями свій в’язаний берет і збентежено поглядала на чудернацьку ворожку. Ніка також почала посмикуватись, її погляд припав до великої скляної кулі. В неї так глобус на столі стоїть.

– Цікава річ! – вона порушила тривале мовчання, вказавши на скляну кулю. Обличчя ворожки ожило, тепер на ньому можна було прочитати більше емоцій чим декілька хвилин тому.

– Так. – її голос був захриплим. – Це лише сувенір. Я придбала його торік на ринковому розпродажі. – байдуже додала Ірина, поглядаючи на вікно.

– Я так і знала, – з розпалу вигукнула Ніка. – Ви справжня шахрайка, що забиває людям баки! – і встала зі стільця. Цього і треба було очікувати, їх розвели немов п’ятирічних дітлахів. Стільки часу вони витратили даремно! І чому ті люди годинами вистоюють у черзі, аби потрапити до цієї шарлатанки? Вона хутко вхопила важкий рюкзак і пошкандибала до дверей, Діна роззявивши рота, залишилася сидіти на стільці.

– Ти прагнеш знайти відповіді на безліч запитань. – голос ворожки став дзвінким та тягучим, він різко проник усередину Ніки, від чого та заклякла на місці, немов кам’яна статуя. Можливо, Ірина володіла технікою гіпнозу. Відчуття було нестерпним, ніби якась невидима сила скувала усе Нікине тіло, щось не давало їй рухатися, щось проривалося у її думки. – Але ти зазнаєш невдачі. Ти не зумієш відкрити таємницю сну.

Тільки коли ворожка промовила останнє слово, Ніка знову змогла відчути своє тіло, що вже достатньо набрякло, життєві сили повернулися до неї, думки стали вільними. Вона повільно повернулася, намагаючись не зустрітися поглядом з проникливими зеленими очима..

– Сон? То це лише сон? – здригаючись, запитала Ніка, не вірячи словам Ірини. Невже могло бути щось реальніше за Джеліоса, Зенона, Данаю та інших. Ні, це не сон. Ірина помилялася, вона не могла знати…

– Ти не збагнула моїх слів. Я не говорила, що то був сон. – заперечила ворожка, її холодний погляд спинився на стіні з дивними знаками.