Слава ЗСУ!

– Але ж ви сказали, що… – Нікин язик чомусь добряче напух, тому вона змушена була докладати зусилля, аби говорити розбірливо. – Що…це сон.

Ворожка зіщулила лице, від чого воно покрилося помітними зморшками і стало схожим на вичавлений лимон.

– Я сказала, що ти не зможеш відкрити таємницю сну! – різкий голос рознісся луною по кімнаті та відбився від пастельних стін. Було видно, як Діна сіпнулася на стільці, раптова напруга паралізувала її обличчя.

Ніка гойднулася вправо і зачепилася ногою за металевий чайник на підлозі, який відразу дзвякнув і впав на бік. Вибачившись, Ніка обережно підняла чайник і посунула його під стілець.

– Е-е-е… що це означає? – схвильовано пробубоніла вона, намагаючись віднайти хоч якийсь сенс у хитромудрих словах ворожки.

Ірина неквапливим кроком пройшлася по кімнаті та спинилася біля вікна. Сонячні промені заблимали на її тендітному тілі та освітлили замислене обличчя, яке стало ще жовтішим.

– Ти не зможеш зрозуміти, тому що в цьому немає необхідності.

Розгублені погляди дівчат зустрілися на якусь мить. Діна непомітно знизила плечима, а Ніка прокашлялася.

– Це все? А де ж правда? Ми прийшли до вас саме з цього приводу! Щоб збагнути врешті-решт хоч щось. – занадто нестримано крикнула вона та відразу побагровіла.

Ворожка на це не відреагувала, вона не відводила замисленого погляду від вікна.

– Ти повинна знати лише одне. – цілком спокійно мовила Ірина, її руки, наче ліани, сплелися докупи.

Ніка схвильовано затамувала подих.

– Що саме?

Ворожка крутнулася на місці, немов якась дзиґа, та приблизилася до онімілої Ніки, так, що між їхніми обличчями залишилося всього на всього декілька сантиметрів відстані. Ніка відчула на собі її рівне глибоке дихання.

– Це твоя доля! – прошепотіла ворожка і сіпнувшись, ніби від електричного розряду, відскочила до стіни.

– Моя доля – загубитися у власних снах? – з дивакуватою посмішкою на розгубленому обличчі перепитала Ніка. Щось тривожне поселилося всередині, вона аж занадто чекала відповіді, ніби це були останні слова у її житті, які вона повинна була почути.

Ірина хутенько всадовилася на вузький диван та відкинула голову назад, від чого її чорне волосся з сріблястими ліліями розсипалося по надміру худорлявим плечам.

– Ти помиляєшся. Твоя доля – стати частиною чогось грандіозного. Ти знайдеш вірний шлях. – її монотонний голос був занадто слабким, майже беззвучним.

Діна почала соватися на стільці, її пальці знову безперервно зминали багровий берет. Ніка прочовгала ногами кілька кроків і спинилася біля старої дерев’яної шафки, на дверцях якої була невеличка кругла дірка.

– Ви говорите якимись загадками! Який шлях? Я повністю заплуталася, це повна нісенітниця.

– Не зрікайся своєї долі! Ти повинна назавжди лишитися у тому світі. – тепер Ірина зімкнула очі, і Ніці здалося, що вона заснула.

– Що? Ви бачите майбутнє? – стишеним голосом спиталася Діна, впустивши берета на підлогу.

Очі ворожки миттєво відкрилися і зиркнули спочатку на Діну, яка нахилилася, щоб підійняти головний убір, а потім на занепокоєну Ніку, що без надмірної цікавості обстежувала дірку в шафі.

– Я бачу лише знаки долі, але це ще не означає, що вони незмінні. Ти маєш обрати свій шлях сама.

Ніка відчула дивне полегшення. Присутність вибору – дарувало їй хоч якусь надію.

– В мене є право на помилку? – поцікавилась вона, відірвавши погляд від шафи.

Ірина кивнула.

– Усі помиляються, але у твоєму випадку це не буде фатальністю. Твоя доля очікуватиме на тебе за будь-яких обставин.

Ніка здивовано витягнула лице та провела рукою по скуйовдженому волоссю, що затулило їй розширені очі.

– Спочатку ви говорите, що долю можна змінити, потім, що її не уникнути у будь-якому разі. Це знову якась плутанина. – нервово забідкалась вона, прикусивши губу.

– Ти збагнеш це лише у майбутньому. – таємничо усміхнулася ворожка, клацнувши пальцями. – Хтось спробує змінити твою долю, але вона все одно тебе знайде, тому що ти одна з… – Ірина зненацька перервала промову та випросталася на дивані.

– Що? – тепер і Дінин голос був наповнений неприхованим здивуванням.

Ніка спантеличено поглянула в заціпеніле обличчя ворожки і судомно видихнула повітря. Усі слова Ірини неспинним вихором завертілися у її набряклій голові. Вона не могла зрозуміти навіть їхнього найменшого значення. Здавалося, її ослаблений мозок почав працювати набагато повільніше.

– ЩО ЦЕ ЗНАЧИТЬ? – знову не стрималася Ніка і затулила лице руками. Усе не було таким, як вона собі уявляла. Ірина ще більше заплутала її складні бачення іншого світу.

– Ти ставиш забагато запитань, я більше нічого не можу сказати. Всьому свій час.

– Можна лише одне запитання? – Ніці кортіло довідатися чи зможе вона колись змиритися зі смертю Макса. Це питання зовсім не стосувалося світу Джеліоса, але їй потрібно було знати. Ірина мляво усміхнулася, Ніці здалося, що вона свідомо щось приховує.

– Ти знаєш відповідь! – твердо сказала ворожка і зиркнула пронизливими смарагдовими очима на двері, за якими, напевно, вже з’юрмився ще більший натовп бажаючих потрапити на сеанс до ворожки. Ніка відверто здивувалася, адже вона ще не встигла промовити питання вголос. Діна також була ошелешена. – Усе, ваш час вийшов, мені потрібно прийняти сьогодні ще цілу купу людей. – важко зітхнула ворожка. Підвівшись з дивану, вона попрямувала до шафи з діркою та дістала звідти маленьку білу чашечку. Потім її погляд метнувся по кімнаті та зупинився на металевому чайнику, що його Ніка засунула під стілець.