Слава ЗСУ!

– Так. Дякуємо. – Діна підвелася з місця, наділа берет на голову і схопила рюкзак.

– До речі, як там твій дядечко Микола? Щось я давно про нього не чула! – піднесеним голосом спиталася Ірина, на її обличчі виникла дивацька посмішка.

– Гадаю, з ним все добре, обіцяв, що скоро завітає до нас у гості! – дзвінко пробелькотіла Діна, ховаючи руки за спиною.

– Передавай йому «привіт». – попросила ворожка, брязкаючи металевим чайником.

– Обов’язково. – Діна попростувала до дверей. Ніка також підняла свій рюкзак і ще раз поглянула на жовтувате обличчя ворожки, на якому відбивалося світло від розвішених кристалів. Її смарагдові очі звузилися на якусь мить, таємничий погляд зупинився спершу на вікні, а потім сковзнув по зіщуленому лиці Ніки, яка все ще зосереджено обмірковувала незрозумілі слова.

– Бувайте. – занадто приглушено сказала вона. Ірина повільно кивнула, не відриваючи від неї скляних очей.

– Пам’ятай, ти повинна зробити вибір самостійно, лише тоді він буде правильним. – ворожка підійшла до вікна, дівчата вийшли за двері. Та сама бабця окинула їх невдоволеним поглядом і пробурмотіла щось собі під ніс. Діна їй легенько кивнула, вибачившись за позачерговий візит, і вони знову проштовхувалися крізь тісний натовп.

– Ось бачиш, це – твоя доля. – підмітила Діна, коли вони поверталися до їхніх домівок.

– Я не знаю. Це звучить якось дивно.

– Ти чого? Все просто. Виходить, що Джеліос Кіферон також є частиною твоєї долі. – лунко захихотіла вона.

– На що ти натякаєш? – розсердилася Ніка, нахмуривши брови. – Скільки ще можна обговорювати мою долю? Це починає набридати…

Діна обернулася навколо себе декілька раз, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Легенький вітер дмухнув їм в обличчя, сонце яскраво світило у блакитному небі, не зважаючи на прийдешні події, день був чудовий. Це – факт.

Розділ десятий

Малюнки

Одного сонячного дня Джел, його друзі та Ніка подалися на пікнік до тамтешньої річки. Зенон розбив невеличкий табір, Аврея розпалила вогнище, на якому Даная вже смажила бутерброди з сиром та ковбаскою. Десятирічний брат Данаї Лутор – Александр вправно грав на якомусь струнному музичному інструменті, що нагадував арфу, проте за розміром був значно менший. Музика була чарівною та незабутньою, усі, крім Данаї, яка все ще клопотала над приготуванням бутербродів, повсідалися на траві, слухаючи казкові звуки, що пробуджували у кожному неймовірні почуття. Повітря було свіжим та чистим, кожен подих дарував відчуття свободи. Усе здавалося таким безтурботним та легким, ніби якась сила відгороджувала їх від усіляких негараздів. Зенон приліг на спину склавши руки за голову.

– Якби кожний день був подібний до цього… – замріяно мовив він, не відводячи погляду від блакитного неба, на якому повільно пливли білі, пухнасті хмарки.

– Так. – погодився Джеліос, його очі були заплющені.

– Ні, я б не змогла весь-час готувати ці бутерброди. – невдоволено буркнула Даная, підкидаючи у костер хмизу.

– Може тобі потрібна допомога? – щиро запропонувала Ніка.

– Ні, дякую. Я вже якось сама… О, ні! Вони підгорають.

Провівши рукою по золотистих кучерях, Даная продовжила порпатися біля вогнища. Ніка поглянула на швидку течію річки, мало хто наважився б зануритися у таку небезпечну воду, проте Аврея підійшла до неї занадто близько. Ніка затамувала подих, її серце почало шалено вискакувати з грудей. Їй не вірилося, що Аврея зможе зайти у бурхливий потік, принаймні вона не настільки дурна, щоб зробити це. Проте усі її побоювання справдилися за одну мить, не звертаючи ні на кого уваги Аврея пірнула у воду. Ніка злякано скрикнула, усі замість того, щоб рятувати Аврею, здивовано повитріщалися на неї. Джеліос підвівся з прим’ятої трави та підійшов до схвильованої Ніки. Його обличчя було абсолютно спокійним.

– Дуже мало людей здатні підкорити цю небезпечну течію і як не дивно Аврея належить до них. Поглянь. – він вказав на Авреїну голову, що винирнула з води. Її мокре вишневе волосся було дуже блискучим та яскравим. Вона швидко перебирала руками, цим самим змагаючись з неспинною течією.

Ніку вразила її майстерність.

– Як Аврея цього навчилася? Це якесь диво … – захоплено запитала вона, все ще спостерігаючи за її вправними рухами.

Джеліос схилив голову набік.

– Вона просто змогла перебороти свій страх. – впевнено відповів він. Невже Аврея могла щось боятися? Ніка вважала, що ця риса ніколи не була характерною для неї, і вочевидь помилялася.

– Про що ти? – її голос був наповнений цікавістю, а пальці нестримно стискали край футболки.

Джел зітхнув та міцно схрестив руки на грудях.

– Як ти знаєш, ми всі дружимо ще змалечку… – дещо сумним голосом почав він. – Колись, Аврея боялася води. І це було набагато більше чим просто страх. Вона не тільки не наближалася до великої води більше чим на сто метрів, але й при кожній згадці про неї, вона починала тремтіти. Ми не могли збагнути, що з нею відбувалося.

– І як вона змогла перебороти свій страх? – нетерпляче запитала Ніка, її цікавість зростала з кожною секундою.

Джеліос поморщився, згадуючи минулі події.

– Це трапилося, в одинадцятирічному віці. Один з наших тойдішніх друзів, якого ти вже добре знаєш, Тідей Спаркс назвав Аврею боягузливою кицькою. Він зовсім не хотів її ображати, просто у Тідей мав звичку патякати всілякі дурниці, не подумавши. Звичайно, Аврея сприйняла це за образу, вона не змогла змиритися з його легковажними словами. Це було занадто важко для неї, зважитися на такий крок. – він замовчав нахмуривши обличчя.