Слава ЗСУ!

Ніка голосно видихнула повітря і перекотилася на бік.

– Який крок? – уже з помітним хвилюванням запитала вона.

– Аврея стрибнула у воду, не вміючи плавати. Це сталося прямісінько на цьому місці. – голосно сказав Зенон. Ніка здригнулася, лежачи на траві. Дивно, але вона не помітила, що Зенон підслуховував їхню розмову.

Джеліос розгублено кивнув.

– Так, Аврея стрибнула у крижану воду, аби довести нам, що вона не підвладна страхові. – підтвердив він.

– Я вважаю, що це був цілковито безглуздий вчинок. – Ніка звелася на ноги, не упускаючи Авреї із виду.

– Можливо… – голос Зенона був наповнений сумнівом. – Але якби я був на її місці, то зробив би те саме. – тихо додав він. Ніка та Джеліос спантеличено поглянули на нього, проте Зенон не зловив жодного їхніх поглядів, він роздивлявся пом’яту траву.

– Що? Ти ризикував би життям, щоб довести комусь, що ти не слабак? – обурливо висказав Джел. – Ти пам’ятаєш, як ми всі стояли на узбережжі, дивлячись як Аврея протистоїть убивчому потоку? Ти пам’ятаєш, що ми відчували, який безмежний страх оволодів нами? Ніхто не сподівався, що вона зможе вибратися з води. Ми не могли нічого вдіяти, стрибнути за нею було б самогубством! Але сталося диво, якого ніхто не очікував… – Джеліос замислився.

– Аврея вижила! – захоплено продовжила Ніка.

На обличчі Зенона застигала вузька посмішка.

– Вона не лише вижила, вона пропливла в крижаній воді проти течії з десяток метрів. Це був справжній подвиг… На її місці, я стрибнув би не для того, щоб комусь щось довести. – в його голосі відчувалася сміливість. – Я б зробив це в першу чергу, щоб переконати самого себе. Аби довести собі, що я не порожнє місце. Принаймні Аврея змогла це всім показати.

Джеліос несхвально похитав головою

– Я б не став стрибати навіть заради самого себе. Як сказала Ніка – це повне безглуздя. Щоб наважитися на таке, повинна існувати вагома причина. Вона повинна бути набагато важливішою за моє життя, лише тоді я б зробив це не роздумуючи. Розумієш?

Ніка затамувала подих. Невже для нього могло бути щось важливішим за його власне життя? Цікаво, що б це могло бути? Що змогло б змусити Джела так ризикувати? Проте ці запитання вона не наважилася поставити вголос.

Зенон на мить зіщулив очі.

– Джел, я б не дозволив тобі стрибнути ні за яких умов. – впевнено мовив він.

– Чому? – здивувався Джеліос.

– Затим що я відповідаю за тебе.

Джеліос обурливо скривив лице.

– Значить сам ти можеш стрибати куди завгодно.

– Причому тут я? Зараз ми розмовляємо про тебе. – трохи роздратовано буркнув Зенон.

– Ти маєш до цього пряме відношення. – занадто голосно вигукнув Джеліос. Даная відірвала погляд від бутербродів і зиркнула на них з неприхованою тривогою.

– І з яких пір ти несеш за мене відповідальність? – зненацька вибухнув Джел.

– Сам знаєш з яких! – суворо сказав Зенон, кинувши короткий пронизливий погляд на Ніку, якій здалося, що він не горів бажанням нагадувати щось Джелу при сторонній людині. Джеліос зблід, він провів рукою по його блискучому, трохи розтріпаному, чорному волоссю. Він виглядав так, ніби його вкусила отруйна змія.

– Я…розумію. – запинаючись прошепотів він. Помітна тривога промелькнула на його заціпенілому від неприємної згадки обличчі.

– Гаразд, давай не будемо про це. Я просто хочу, щоб ти запам’ятав, що я не дозволю тобі робити дурниці, навіть якщо їх робитиму я. Ти просто не настільки сильний і розважливий. Не забувай про це. – наполіг Зенон і заплющивши очі, продовжив втішатися лагідним сонячним промінням.

Джеліос встав і відійшов вбік.

– Колись ти зрозумієш, що твої думки щодо мене були хибними.

Музика стихла, тепер усі крім Авреї, спостерігали за раптовою суперечкою. Ніка була впевнена, що Джеліос не хотів, аби вона стала свідком цього безглуздого непорозуміння, тому вона почувалася зайвою. Щоб не погіршувати ситуацію, Ніка непомітно підійшла до широкого дерева, яке змогло відділити її на деякий час. Зігнувши коліна, вона сіла на траву та сперлася на твердий стовбур. Сумні думки виникли у її голові, день вже не здавався таким чудовим.

Раптом вона здригнулася, бо щось мокре та холодне торкнулося її плеча.

– Злякалася? – Аврея відтягнула свою руку назад, в її незворушнім голосі прозвучали веселі нотки. Вона ліниво крутнула головою, викручуючи рубінове волосся, декілька холодних краплин упали на заклякле обличчя Ніки, що відчувала всередині дивний неспокій.

– Ти добре плаваєш. – неголосно відмітила вона, все ще не тямлячи чому Аврея підійшла саме до неї. Зрештою, вони приятелювали, а лише мали спільних друзів.

– Певна річ! – самовдоволеним тоном вигукнула Аврея, падаючи поруч зі спантеличеною Нікою. Її короткі шорти та футболка були суцільно мокрими, проте Аврею це анітрохи не турбувало. Ніка втомлено схилила голову собі на коліна.

– А наші хлопці й справді завелися. Жаль, що не дійшло до бійки, а то ці словесні переговори напрочуд нудні. Хотілося б мені угледіти, як Зенон надає Джелу добрячої прочуханки. Здогадуєшся через кого вони так погарячкували? – вишкірилася Аврея, театрально позіхаючи.