Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ілюзія Сну

– Тобі щось потрібно? – ледь чутно прохрипіла вона і почула приглушений сміх, який змусив її відчути раптове зніяковіння.

Аврея злісно підняла брови.

– Невже ти вважаєш, що я щось від тебе потребую? Це для мене аж занадто низько. – оголивши зуби рикнула вона, вхопившись тремтячими кістлявими пальцями за траву. Ніка не стала зважати на цю грубість, її настрій не міг зіпсуватися ще більше. Вона продовжила сидіти мовчки зі схиленою до колін головою. Зненацька Аврея швидко торкнулася передпліччя Ніки. Холод, що йшов від її пальців проникав крізь шкіру та пронизував до самих кісток. Здивовано зиркнувши на Аврею, Ніка відсахнулася вбік.

– Що ти робиш? – скривившись, кволо пискнула вона, відчуваючи як страх стискував її горло. Неприємний холод від пальців Авреї все-ще зостався на її шкірі.

Аврея прудко зірвалася на ноги.

– Тобі тут не місце! – злісно проскрипіла вона, згинаючи руки в кулаки.

Ніка відчула, як страх миттєво почав зростати і поширюватися по всьому тілу.

– Я не можу збагнути твоїх слів.

– Ти… ти… – Аврея зі свистом видихнула повітря, буцімто стримуючи величезний порив злості. – Ти не маєш права бути в Пеліоні. – знову повторила вона.

– Що? – не вірячи власним вухам, тонко пропищала Ніка.

Аврея провела пальцем по руці Ніки, міцно натискаючи нігтем на шкіру. Подряпина почала пекти і Ніка злякано звелася на ноги.

– Твій час спливає... – її голос був досить жахливим і неприємним, серце Ніки почало битися швидше, кожен подих вселяв у неї паніку.

– Ти божевільна!

Ніка щодуху бігла, з кожним кроком віддаляючись від річки, Авреї та усіх її мерзенних слів. Позаду лунав пронизуючий сміх, проте озирнутися Ніка не наважилася. Прямуючи до найближчого пагорба, що був вкритий високими, старими деревами, вона понад усе бажала повернутися додому, але, на жаль, їй було не під силу керувати переходом. Пригнічена цією думкою, вона сіла на повалене, засохле дерево, яке, мабуть, закінчило своє життя під час якоїсь великої бурі.

Там було дуже моторошно, широкі гілки майже не пропускали сонячних променів, шиплячий свист вітру змушував Ніку тремтіти. Усе навіювало страх, її пульс підвищувався від кожного тріску гілля. Авреїні слова крутилися у голові, хоч Ніка і не могла зрозуміти їхнього правдивого змісту. Аби позбутися цієї лячної картини, Ніка заплющила очі і спробувала уявити затишний дім, миле обличчя Лори та дбайливі погляди батьків…

– Пробач, я не думав, що це тебе так засмутить. – шепіт вітру змішався з м’яким стривоженим голосом. Ніка обернулася. Джеліос незворушно стояв за кілька кроків від упалого дерева, сховавши руки за спину.

– Ні, це… – невже він вважав, що вона втекла через їхню безглузду суперечку. Це було зовсім не так. Ніку турбувала лише невиправдана скаженість Авреї.

– Не треба нічого казати. Це моя провина. Я не зміг стриматися, Зенон надто багато на себе бере. Я навіть не здивуюся, якщо скоро він почне контролювати кожен мій крок. – він підійшов ближче і зупинився за кілька сантиметрів від Ніки, яка тим часом дивилася собі під ноги.

– Він просто прагне тебе захистити. Це ж очевидно. – майже прошепотіла вона, вивчаючи поглядом свої кросівки.

Джеліос важко зітхнув.

– Захистити від чого? У чому він бачить загрозу? Я не розумію…– його голос був наповнений відчутним роздратуванням.

– А якщо загроза це - я? – припустила Ніка, хоч була майже впевненою у своїх словах.

– Що це за дурниці? Як ти взагалі можеш думати про таке? – розсердженим тоном вигукнув він.

Може, саме це мала на увазі Аврея, говорячи, що Ніці тут не місце. Вона могла бути небезпечною для Джела та його друзів. Хоч вона ще не зовсім розуміла у чому полягала та небезпека.

– Це правда. З’являючись у цьому світі, я порушую всі правила.

– Ніка, що ти говориш? Які ще правила? Ти просто втомилася і потребуєш негайного відпочинку!

– Невже ти не можеш втямити, що я не відповідаю стандартам, які здатна сприйняти людська свідомість? – зусиллям волі Ніка змусила себе поглянути у його сповнені сумом, блакитні очі.

– Але ж я можу усвідомити це. Ми всі можемо. – Джел пильно вдивлявся у її розпачливе обличчя. – Ти плакала? Твої очі червоні. – схвильовано додав він.

– Що? – Ніка зовсім не помітила цього і відразу прогнівалася на себе.

– У мене дещо є для тебе. – м’яко сказав Джел, дістаючи з-за спини невеличкий букет білих ромашок.

На обличчі Ніки появилася маленька посмішка.

– Де ти їх взяв? – її голос також повеселішав. Джеліос обережно поклав оберемок квітів у її руку. Ніка стиснула його дуже міцно. Маленькі, білі пелюстки здавалися доволі тендітними та крихкими.

– Назбирав біля річки… Подумав, що тобі сподобається.

– О так! Вони мені дуже подобаються! Такі милі. – якомога веселіше вигукнула Ніка, сподіваючись, що Джел також повеселішає. І її сподівання справдилися, за мить його обличчя спалахнуло невимовною радістю. Він провів рукою по голові, розгладжуючи пальцями заплутане, чорне волосся.

– Може повернемося до річки? Сподіваюся вже все залагодилося, я обіцяю, що більше не буде ніякої суперечки. – квапливо запропонував Джеліос, його голос був дещо стривоженим.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

  10.11.2015

Книга класна )))


vk137898588 03.09.2014

дуже цікаве!!!!


anonymous856 14.11.2013

класно)


Додати коментар