Слава ЗСУ!

Піднявшись зрання, вона відшукала в шафі темні стрейчеві штани та зелену футболку. Надягнула спортивні кросівки, перед цим, звичайно добре відчистила їх у ванній. Скільки разів вона лягала спати у взутті, проте до сих пір ще не змогла звикнути до цього. Ретельно розчесавши світло-русе волосся, вона зібрала його у хвіст. Ніка була готова, залишилося знайти лише снодійне, за допомогою якого вона могла хутко потрапити до Пеліону. Вона роззирнулася по кімнаті, шукаючи очима баночку з таблетками. Куди вона поділася? Ніка інколи використовувала її, особливо у тих випадках, коли її сон руйнувався через зіпсований настрій. Пошук у шухлядах не приніс ніякого результату, на столі та книжковій полиці також було порожньо. Роздратувавшись, Ніка заповзла під ліжко та почала обмацувати руками підлогу, що була вкрита тонким шаром пилу. На щастя, її рука доторкнулася до бажаної пластмасової баночки зі снодійним. За мить маленька таблетка вже розчинялася в прозорій склянці з холодною водою. Невелику білу баночку з рештою снодійного Ніка залишила на книжковій полиці, для того щоб наступного разу її було легше знайти.

Добре що сьогодні був вихідний день, тому Ніці не доведеться придумувати якихось безглуздих пояснень для батьків за пропуск шкільних занять.

Сонце тільки що зійшло, тому Джеліос не повинен був щось запідозрити, адже вони домовлялися зустрітися по обіді. Цього часу їй буде вдосталь, щоб простежити за будинком. Випивши одним ковтком снодійне, Ніка відразу упала на ліжко.

Довго чекати не довелося, маленька таблетка подіяла дуже швидко. За декілька хвилин, Ніка стояла біля кам’яного мосту, під яким голосно хлюпотіла неспинна вода. Цей звук вселяв у неї спокій та здавався чарівною мелодією, що линула до самого серця. Будь-який плескіт води завжди нагадуватиме їй про це місце. Для Ніки все ще залишалося загадкою, чому вона майже завжди з’являлася біля цього старого мосту. Можливо, з часом вона зуміє самостійно обирати «місце прибуття».

Погода була сонячна, все-таки у них тут літо у самому розпалі. Не гаючи часу Ніка подалася шукати дорогу до того загадкового будинку. Джеліос виявив його приблизне розташування, проте він не був цілком впевненим у тих розрахунках. Ніка знала, що будинок повинен бути десь на окраїні міста, саме біля Зміїного шляху.

Вона проходила вздовж річки, прямуючи до вузької серпантинної дороги, що була зображена у блакитному альбомі Лори. Цю дорогу було неважко знайти, адже вона єдина вела за місто. З інших сторін Пеліон був оточений лісовими пагорбами та глибокою річкою, від якої Ніка нарешті почала віддалятися. Майже цілу годину вона йшла не зупиняючись. Сонце добряче припікало, тому йти було дедалі важче. Від утоми, Ніка мало не валилася з ніг, проте вона не стала сповільнювати ходу, аби швидше дістатися до бажаної цілі. Всі її думки були зосередженні на тому будинку.

На кінець пройшовши декілька схилів, перед нею розстелилася довга звивиста дорога. Ніка полегшено зітхнула, значить половина шляху була уже пройдена. З іншого боку дороги розтяглися невисокі пагорби з одиночними будиночками біля яких випасалася худоба. Але як знайти вірний будинок? Всі вони маже нічим не відрізнялися один від одного. Ніка йшла вперед не задумуючись, в неї знову виникло відчуття дежавю. Ноги несвідомо вели її в невідомому напрямку. Вона звернула з дороги та рушила до найвіддаленішого високого пагорба, покритого зеленими деревами. Щось їй підказувало, що треба йти саме туди, але свідомість не вірила, що за тими заростями може знаходитися хоч якась споруда.

На щастя інтуїція Ніки її не підвела. До високого пагорба пролягала широка землиста дорога, проте задля безпеки вона зійшла на узбіччя. Ніка пробиралася поміж високими деревами, звичайно це зайняло трохи більше часу, аніж іти по прямій дорозі. У тіні сонце вже не докучало, але Ніка весь час зачіплялася за колючі гілки, що зоставляли на її руках болючі подряпини. Та вона на це не зважала, зараз її погляд був прикутий до моторошного трьохповерхового кам’яного будинку, що був ретельно схований у лісових хащах. Лише його вигляд наводив на Ніку панічний страх, на її шкірі почали з’являтися мурашки. Було очевидно, що нічого хорошого цей будинок не віщував. Усі квадратні вікна були величезними з темно-коричневими рамами, лише на горищі було невелике прямокутне віконце, точнісінько як на малюнку Лори. З одного боку будинок був вкритий щільним живоплотом. На передньому плані знаходився маленький дворик з викошеною травою та гараж. Ніці було не зрозуміло, як взагалі сюди можна було проїхати машиною, та раптом в цю мить вона почула якийсь звук.

По вузькій кам’яній дорозі, якою Ніка не скористалася, повільно піднімався чорний джип з затемненим склом. Щоб залишитися непомітною, вона пригнулася за якимсь густим кущем і в очікуванні затамувала подих. Машина зупинилася перед самим будинком і Ніка почула, як відчинилися її дверцята. Вона обережно підняла голову, щоб побачити хто вийшов із джипу. Здоровезний чоловік приблизно тридцяти п’яти років, з коротким, густим темним волоссям в синьому спортивному костюмі гучно зачинив за собою дверцята. Дивно, що вони не відвалилися після такого удару. За мить з будинку вийшов худющий рудоволосий чоловік в окулярах та білому халаті. Йому можна було дати не більше тридцяти років, на вид він був трохи втомленим. На фоні кремезного чоловіка, рудоволосий здавався дрібним карликом. Тепер ясно, чому перший так голосно гримнув дверима, очевидно він хотів, щоб його почув рудоволосий.

– Що сталося Левене? Навіщо було мене викликати? – невдоволено крикнув кремезний чоловік до рудого, що стояв нерухомо, склавши руки за спиною. Його роздратований голос здався Ніці знайомим.

– Дардон, виникли непередбачувані обставини. – швидко пояснив Левен, і коли Ніка змогла роздивитися його обличчя, вона заклякла, роззявивши рота. Це був той чоловік, що вона зустріла його на Піщаному фестивалі. Той самий, що зник за дивних обставин у готичній піщаній споруді, яка зненацька завалилася ледь не поховавши під собою Ніку. Під овальними окулярами виднілися темні синці, здавалося, він не спав декілька діб.

– Які ще обставини? В мене вихідний! – низьким голосом запротестував Дардон і бахнув рукою по капоті, від чого затремтіло переднє скло.

Ніка продовжувала нишком за ними спостерігати. Цікавість зростала щосекунди.

Левен нахмурив обличчя та поморщив носа.

– Ми майже спромоглися свого! – крикнув він, наблизившись до Дардона. Вони почали розмовляти дуже тихо, тепер Ніка не мала жодного шансу їх почути. Раптом Дардон усміхнувся злісною посмішкою, від якої у неї перехопило подих та роззирнувся навколо. З переляку Ніка пригнулася так швидко, що вдарилася лобом об якусь грубезну гілку, що стирчала з-під землі. Її серце забилося швидше, пульс підвищився, вона не наважувалася поворухнутися. На якусь мить Ніці здалося, що він її помітив, його колючий погляд пронизав її до самісіньких кісток.