Слава ЗСУ!

– Виходить, що так. – невимушено погодився він.

– А я не змогла б. Адже зрадивши один раз, вона зможе вчинити це і вдруге. – схвильованим голосом промовила Ніка.

– Теоретично, можливо. Але так не завжди трапляється. Усім потрібен другий шанс.

– Так… – зітхнула вона, схиливши голову собі на плече.

Раптом позаду хтось гучно прокашлявся, Джеліос різко підвівся та обернувся. Це був кремезний Дардон, його руки були зціплені докупи, а погляд виражав безмежну злість. Ніка злякано підскочила з трави та позадкувала, Джеліос сміливо став перед нею, наче вірний пес, що захищає свого господаря, а Даная так і не наважилася поворухнутися, вона розгублено лежала на спині, трохи піднявши кудряву голову та широко роззявивши рота, сполохано дивилася на здоровила. Її бурштинові очі навіть не кліпали.

– А ви жваво бігаєте! Не думав, що знайду вас саме тут. – його голос був доволі неприємний, такий грізний і самовдоволений водночас.

– Залиш мене, а дівчата нехай йдуть собі. – твердо запропонував Джел, мигцем взявши Ніку за спітнілу руку.

Дардон люто посміхнувся, його жовтуваті зуби були занадто кривими.

– Навіщо мені ти, Джеліосе? – занадто жорстоко гаркнув він, хижо перекосивши лице, від чого воно стало ще бридкішим та страшнішим, наче в якогось монстра з фільму жахів. – Мені звеліли привести її. – його вимазаний грубий палець вказав на тремтячу Ніку, що зі свистом видихала повітря та намагалася не показувати свій страх, від якого кров холонула у жилах та шалено тріпотіло серце, немов би прагнучи вирватися з грудей. Джеліос ще міцніше стис її тремтячу руку.

– Ти не забереш її, поки я живий! – сміливо вигукнув Джеліос і відпустив її руку. – Коли я скажу « біжи»: бери Данаю і тікай якнайдалі звідси. – прошепотів він, дивлячись в її налякане обличчя. Дардон не міг почути його слів.

– Поки ти живий? – гучно зареготав здоровило. – Думаю це не важко змінити! – вдоволено додав він, зігнув громіздкі плечі і кинувся у їхній бік. Прямісінько, туди де сміливо стояв, зімкнувши руки в кулаки, Джеліос.

– Біжи! – вигукнув він і легенько підштовхнув Ніку вбік. Він не став чекати, поки Дардон наблизиться до нього впритиск, і сам ступив декілька кроків йому назустріч. Наказ Джела не був виконаний, тому що Ніка не могла зрушити з місця, усе її тіло немов перетворилося на важкий камінь. Вона лише нажахано спостерігала за тим, що відбувається, не силах хоч щось вдіяти. Даная закрила обличчя руками, Ніці здалося, що вона от-от зомліє.

Дардон атакував першим, він швидко підняв свою важку руку і спробував влучити у обличчя свого супротивника. Проте Джеліос вчасно відхилився і кремезна рука пролетіла біля його вуха. Дардон скорчив гримасу і невдоволено рикнувши, він знову підняв кремезну руку. На цей раз Джеліосові не пощастило, Дардон влучив йому у правий бік. Без жодного звуку Джел обперся руками об землю. Холод наскрізь пронизав Ніку. Дардон не збирався кінчати з побоїщем, і тепер Джеліос протягався на траві, наче футбольний м’яч. Усе відбувалося занадто швидко. Дардон фанатично наносив удари один за іншим, обличчя Джела запливло кров’ю та брудом.

– Перестань! – закричала Ніка, проте її крик видався жалюгідним писком, якого захоплений побоїщем кремезний Дардон навіть не помітив. Він продовжив жбурляти Джела в різні боки, наче це була якась захоплива гра, що приносила неймовірну втіху.

– Що надумав позмагатися зі мною, нікчемний слабак? – грубо закричав здоровань.

Джеліос знесилено підняв замазану голову.

– Невже ти справді думаєш, що сила все вирішує? – захекано проговорив він, випльовуючи траву з землею. Дардона дуже розвеселили ці відчайдушні слова, він спершу безмовно витріщився на хлопця, а тоді лунко зареготав. Від його жорстокого сміху, всередині Ніки утворився клубок злості, що безперервно намагався вирватися назовні. Її просто переповнювало бажання помститися Дардону за такі безжалісні знущання над Джелом.

– А хіба ні? Поглянь на свій жалюгідний вигляд! Ти програв! – все ще захлинаючись сміхом, проскрипів Дардон. Його кремезна рука знову здійнялася в повітря.

– Ні! – тіло Ніки, ніби заново ожило, вона блискавично злетіла з місця та повисла на кремезній руці. Джелове обличчя сповнилося абсолютного переляку. Даная гучно заверещала, коли Дардон звузив чорні очі до вузьких щілин та відкинув Ніку на землю, ніби вона була легеньким, опалим листочком, що безцеремонно прилип до його руки. Вона прокотилася біля Джеліоса та доклавши певних зусиль сперлася на кисті рук. Тепер над ними обома нависла страшна небезпека. Джеліос заслонив розгублену Ніку, що важко видихала повітря, його липкою подряпаною рукою.

– Чому ти не втекла? – шепнув він їй на вухо. – Пробач, я не зміг тебе захистити.

Ніка збентежено прикусила губу.

– Джеліос…ні…це не твоя вина.

Вони розуміли, що були у безвихідному становищі. Дардон грізно височів на ними, розмірковуючи свої подальші дії.

Джеліос не відводив блакитних, збентежених очей від заціпенілого поблідлого лиця Ніки.

– Я ніколи не пробачу собі, якщо з тобою щось станеться. – досить тихо мовив він, аби Дардон не зміг почути їхньої розмови. – Ти повинна піти звідси. Просто розтань в повітрі! – його голос сповнився раптовою надією.

Ніка спробувала випрямити спину.

– Скільки раз тобі треба повторювати, що перехід не контролюється? Я не можу так просто щезнути.

Вона знала, що повинна була вистояти перед цим жорстоким випробуванням долі, що наводило на неї безмежний розпач.

– А ти хоч спробуй. Може у тебе вийде на цей раз. – з вірою наполягав Джеліос, вибираючи з рота рештки трави.

– Ні, ми підемо звідси лише разом, – запротестувала Ніка, обпершись на його руку. – Це я втягнула вас сюди.

Джеліос несхвально похитав головою.