Слава ЗСУ!

Ніка присіла на м’яку землю. Її ноги нестерпно боліли, подряпини на руках страшенно пекли. Зелена футболка та темні штани були подертими та брудними. Даная мала не кращий вигляд. Вона втомлено простяглася на траві та швидко заплющила очі. На багровій спідниці та білій блузці виднілися численні дірки, а золотаві кучері неохайно стирчали в різні боки.

Обличчя Джеліоса все ще було збентежене та розлючене, він мовчки сидів на землі, склавши руки на колінах та схиливши голову на груди. Він наче перетворився на крихку фігурку, що могла зруйнуватися від єдиного подиху легенького вітерцю.

Ніка не бажала відволікати його від думок, тому відігнавши від себе нав’язливу ідею поговорити про зраду Авреї, почала мовчки споглядати на незвично блакитному небі білу пухнасту хмаринку, що очевидно наздоганяла більшу за розмірами хвилясту хмару. Сонце Пеліону все ще яскраво променіло, а втім уже почало наближатися до лінії горизонту, що ховалася десь за лісовим пагорбом. Ніка вважала, що Джеліос злий на неї через те, що саме вона стала причиною їхнього безглуздого викриття. Чому їй привиділося це обличчя? Адже, то стовідсотково була інша людина, можливо, лише чимось схожа на Макса. Через таке забруднене скло можна побачити що завгодно.

Чи, може, він такий похмурий через Аврею. Все-таки вони достатньо довго були друзями. Можливо, йому важко прийняти правду. Ніка не могла збагнути, що все таки сталося, чому Аврея виявилася однією з тих ненормальних людей, що якимсь незрозумілим чином були пов’язані з Лорою. Від цієї думки, на обличчі Ніки з’явився вираз неприхованого жаху.

Крім того почуття провини не збиралося її залишати, воно було сильнішим за будь-яке інше почуття, що існувало на той час у ній. Джеліос все ще ігнорував їх, Ніка не наважувалася заговорити першою, хоч все таки подавала йому деякі знаки, які, на жаль, він також не помічав. Все ще сподіваючись привернути його увагу, Ніка декілька раз голосно відкашлялася. Нарешті, Джеліос повернув до неї, задумливе і водночас сповнене болю, обличчя. В його палаючих блакиттю очах, відображалася невимовна злість. Швидко звівшись на ноги, він наблизився до Ніки, що навіть не поворухнулася.

– Ти в порядку? – автоматично запитав Джел, сковзнувши поглядом по зеленій траві, а потім розгублені блакитні очі спинилися на її подряпаних руках.

– Та не дуже. – відверто відповіла Ніка. Кусаючи губи, вона також дивилася на свої поранені руки. Обличчя Джеліоса побіліло.

– Це не повинно було статися! – трохи грубо сказав він, від чого Ніка здригнулася та схватилася за траву.

– Ти злишся на мене? – несміливо запитала вона, не наважуючись подивитися у його зіщулені очі.

– Ні, з чого ти взяла? – його холодний голос став дуже м’яким та приємним. – Не бійся, ми тут у безпеці. – заспокійливим тоном додав він.

Ніка голосно зітхнула і наморщила ніс.

– Ні, ти злишся! – впевнено заявила вона, міцно схрестивши руки на колінах. – Ти просто не можеш цього визнати!

Джеліос напружив лоба і важко видихнув:

– Я не злюсь!

– Я бачу, що злишся! – Ніка не збиралася так просто здаватися.

– Ні!

– ТАК!

– НІ, НІ, НІ, і ще раз НІ! – голосно крикнув Джеліос, хапаючись за голову. В Ніки перехопило подих, тепер він точно на неї розлютився. Даная сполошилася і різко відкрила очі.

– Що сталося? На нас хтось напав? Я здається задрімала… – вибираючи з волосся зелені листочки, сонно промурмотіла вона.

– Все гаразд! – своїм звичайним спокійним тоном сказав Джеліос і вмостився на траві поруч з Нікою, що знервовано зминала пальці.

– Чого ти так кричав? – схвильовано запитала вона, дивлячись на його опущене обличчя, що було покрите незворушною маскою.

– Пробач. Я не хотів тебе налякати. – Ніка спохватилася сказати, що вона зовсім не злякалася, але Джел її випередив. – Я не хотів… – знову прошепотів він, заплющивши на мить повіки.

Ніка байдуже похитала головою.

– Не зважай. Я все розумію… Аврея була тобі другом. – обережно проговорила вона, нишком спостерігаючи за його реакцією.

– Не в цьому справа. Я просто не розумію чому вона це зробила.

– Що саме?

– Зрадила нас. Зенон стільки років їй довіряв. Вона не могла так вчинити, це просто … – він замовчав, силкуючись підібрати потрібне слово.

– Підлість. – голосно продовжила Ніка. Вчинок Авреї можна було охарактеризувати лише цим словом.

– Так. – Джел розгублено кивнув. Його обурливий погляд був спрямований вдалечінь. – Чому так сталося? Зенон ніколи їй не пробачить. – зі злістю додав він.

– А ти? – м’яко прошепотіла Ніка.

– Що я? – Джеліос придивився до її зашарілого обличчя.

– Ти зміг би пробачити їй? – це неочікуване запитання змусило його здригнутися. Певний час тривала незворушна тиша. Він напружено згинав і розгинав пальці, ніби розв’язуючи в думках складну математичну задачу.

– Не знаю. – сказав Джел нарешті. Ніка не зуміла розібрати тон його голосу, лише в ясно-синіх очах чітко виднілися сумнів та нерішучість. – Це складно… Можливо, зміг би, але тільки якщо вона визнає свою провину. – похмуро додав він, вирвавши декілька стеблинок зеленої трави.

– Значить, ти все-таки зможеш пробачити їй зраду. – Ніка підвела підсумки їхньої розмови.