Слава ЗСУ!

– Це не проблема. Мій душ завжди до ваших послуг, але спочатку я б хотів знати, що насправді з вами сталося! – він схилив на лікоть біляву голову, з нетерпінням чекаючи на їхню розповідь, що як передбачалось повинна була бути не з приємних.

Протерши рукою чоло, яке стало ще бруднішим, Джеліос напружено зіщулив очі та проговорив надмірно швидко:

– Нас спіймали біля одного відлюдного будинку і зачинили на горищі, але нам вдалося вислизнути звідти. Потім той здоровило все-таки спромігся наздогнати нас, а далі ти сам знаєш, що було.

Зенон краєм ока глянув на Данаю, яка вже міцно спала на білому дивані, поклавши руки під голову, а потім зупинив свій стривожений погляд на перекошеному обличчі Джела.

– Як ти міг піти на такий ризик? – дещо різкіше, ніж йому б цього хотілося, вимовив він.

– Це була випадковість. – недбало виправдався Джеліос, міцно стиснувши губи.

– Ця твоя «випадковість» могла привести до фатальних наслідків. – обличчя та очі Зенона спалахнули неприхованою злістю, що відразу перетворилася на безмежний страх. Було видно, що він аж занадто переймався безпекою Джеліоса, що навіть на якусь мить втратив над собою контроль. Його пальці напружено вчепилися у металеві поручні крісла, а дихання стало надто знервованим та гучним.

Ніка набралася сміливості та зробила крок уперед.

– Це все моя провина. Джел велів, щоб ми забралися звідти якнайскоріше. Проте я не послухала його. – несвідомо пробурмотіла вона, вловлюючи на собі гнівний погляд Зенона Рейнола, і від цього їй стало не пособі.

– Ні! Це не правда! – збуджено спохватився Джеліос, знесилено пробігаючи по кімнаті. – Якби не Ніка, то Даная й досі знаходилася у тому моторошному будинку. І невідомо, що вони збиралися вчинити з нею.

– Що? – Зенон знову спантеличено поглянув на безтурботно сплячу Данаю, що згорнулася собі калачиком.

– Коли нас закинули на старе горище, вона вже була там. Лежала собі зв’язаною на коробках. – голосно підтвердив Джел, зупинившись біля вікна.

– Але хто вони? Навіщо ви їм знадобилися? Ймовірно, це пов’язано з переходом… – вдумливо припустив Зенон Рейнол, заплющивши очі.

Джеліос кивнув головою, але не сказав нічого. Ніка не розуміла, чому він не розповів головне? Чому він не згадав про Аврею? Вона не думала, що зараз кращим було тримати щось в таємниці. Коли змарнілий Джеліос знову підійшов до Ніки, вона легенько штовхнула його в спину. І він не проігнорував її натяк. Міцно зціпивши руки докупи, Джел промовив стишеним голосом:

– Е-е… є ще одна маленька деталь. – Ніка помітно здригнулася, навряд чи це можна було назвати маленькою деталлю.

Зенон здивовано округлив попелясті очі.

– Я чогось не знаю?

Джеліос інстинктивно притулився до стіни.

– Аврея була з ними. – швидко випалив він, нервово стиснувши губи.

– Вони також її спіймали? – не повірив Зенон.

– Не зовсім. – ледве дихаючи, прошепотів Джел.

– А що тоді?

– Ну, як сказати…

– Вони діють заодно! – різко втрутилася Ніка, не витримавши Джелових вагань. Її тіло пройняв електричний імпульс.

– Ви що з глузду з’їхали? – нестримано вигукнув Зенон, зіскакуючи з крісла. Так, саме такої реакції і слідувало очікувати. Джеліос залишився стояти нерухомо, наче льодова статуя.

– Аврея працює разом з тими людьми, що викрали Данаю...ну, і нас заразом. – цілком спокійно повторив він, не зважаючи на помітне обурення Зенона, що зростало з кожною секундою.

– Бачу тебе добряче поколотили! – зірвався він. – Аврея не може бути на їхньому боці, тому що вона разом з нами шукала той вигаданий будинок. На якого я згаяв стільки часу.

– То була лише вистава. Аврея хотіла заплутати тебе.

– Джел, ти не розумієш, що кажеш. Йди відіспись хоч трохи, щоб твій здоровий глузд знову до тебе повернувся.

– ВОНА БУЛА ТАМ! – нарешті голосно крикнув Джеліос, сподіваючись переконати свого скептично налаштованого друга. – Ми бачили її на власні очі.

– Це правда. – підтвердила Ніка, відчуваючи як тремтять її коліна.

Даная сіпнулася на дивані та, різко відкривши очі, вигукнула:

– А-в-р-е-я. – потім її очі заплющилися, і вона знову поринула у міцний сон.

Зенон важко зітхнув, та пробігшись вздовж кімнати, наштовхнувся на велику кришталеву вазу, що стояла на підлозі, і з гуркотом впала на бік. На щастя, ваза залишилася неушкодженою. Зенон нахилився і швиденько поставив її на місце.

– Ні, цього не може бути. Навіть, якщо так… Для чого їй це робити? – він був сам не свій.

– Я не знаю… хоча стривай… – Джеліос витягнув з кишені складений пожовклий папір.

– Що це? – поцікавилася Ніка.

Джеліос хутенько розгорнув листок, це виявилася стара вирізка з газети, і подав його Зенону.

– Трохи заляпалася. – він знизав плечима. Шматок пожовклої газети був покритий темно-багряними плямами. – Але думаю ти зможеш її прочитати.

– Це ж… – вражено мовив Зенон, прищуливши обличчя.

– Так. Це не може бути збігом. – впевнено висловив Джел.