Слава ЗСУ!

– Тим паче ви повинні її зберігати – вперто наполягала Ніка.

– Навіщо? Я вже старий… У мене немає дітей. Але все-таки я хочу продовжити сімейну традицію. Тому ця річ повинна дістатися тобі. – завзято сказав він, віддаючи Ніці металеву шкатулку. Вона нерішуче похитнулася, проте її рука мимоволі витягнулася, щоб прийняти подарунок.

– Зверни увагу на напис. – мовив старий, коли кругла шкатулка лежала на її долоні.

– «In medias res» – Ніка тихенько прочитала напис, не знаючи, що він означає. – Це латина?

Власних крамнички кивнув.

– Так. Це значить «у середину речей». – швиденько пояснив він, заплющивши повіки.

Ніка замислено прикусила губу.

– Тобто шукати лише істину?

– Можливо… – хрипло пробубонів він. – Я ніколи не зважав на цей напис. Лише нещодавно зрозумів його дійсну суть. Тому ця шкатулка значить набагато більше чим будь-яка інша річ, сподіваюся вона стане тобі у нагоді.

– Спасибі. Я збережу її. – Ніка раптово зніяковіла та поглянула на усміхнену Діну та нетерплячу Жанну, які вже стояли біля прилавка виглядаючи власника крамниці.

– О, бачу мене вже дожидають. – підмітив старий чоловік, дивлячись прищуленими очима у бік її друзів.

– Так. – притишено підтвердила Ніка. – Нам вже час.

– З Новим Роком та Різдвом! – святково привітав він, випрямивши спину та постукуючи ціпком пошкандибав до прилавка.

Нарешті вони поверталися по домівкам, тримаючи у руках кольорові пакети з подарунками. Небо було затягнуте однією нерозривною сірою хмарою. Пухнасті сніжинки кружляли у вихорі холодного вітру.

– Не знаю чи сподобається Тіму мій подарунок. – засумнівалася Жанна, витрушуючи сніг з яскравого волосся. Діна зупинилася і прискіпливо зиркнула на неї.

– Жанно, він зрадіє навіть якщо ти подаруєш йому щітку для взуття. – весело засміялася вона.

– Чудово, наступного разу так і зроблю. – невдоволено буркнула Жанна, обстежуючи своє відображення у черговій вітрині.

Діна Снігур швиденько зліпила зі снігу невелику кульку.

– Про що ти так довго розмовляла з власником крамниці? – байдуже поцікавилася вона, обережно вигладжуючи сніжку пальцями.

– Ти помітила? – здивувалася Ніка. Жанна зацікавлено відкрила рота.

– Звичайно! – Дінин голос був занадто дзвінким, вона зі всього маху підкинула сніжку вгору, яка відразу опинилася на червоному пальті Жанни.

– Що? – невдоволено вигукнула вона, скорчивши гримасу.

– Це випадково! – гучно виправдалась Діна, проте Жанна відразу зліпила невелику сніжку і поцілила її в Діну, що вчасно вспіла нахилитися, тому кулька стрімко пролетіла над її бузковою шапкою і впала у сніговий замет. Жанна знову скривилася і притупнула ногою.

– Він просто розповів мені про одну картину… – зашаріло відказала Ніка, сподіваючись розборонити дівчат і уникнути детальних подробиць.

– Зрозуміло. – розчаровано видихнула Діна, що очевидно очікувала чогось цікавішого. Жанна також переключилася на витрушування снігу з трикутного коміру її пурпурового пальта.

Передсвяткові дні минали з блискавичною швидкістю, до Нового Року залишився всього один день. Якщо бути точнішим, то сімнадцять годин.

Ніка допомагала Лорі прикрашувати дім кольоровими повітряними кульками, серпантином та блискітками. Отже, тепер їхній будинок був цілком пригідний до зустрічі Нового Року. Посеред вітальні стояла висока зелена ялинка, прикрашена гірляндами, скляними кульками, мініатюрними іграшками та штучним блискучим снігом.

Їхня мати весь день порпалася на кухні, готуючи святкові страви, тато намагався їй допомагати. Лора увібралася у чарівну, блакитну сукню, в якій вона була схожа на маленьку, тендітну фею. На її голівці звивалися тонкі, довгі кучері. З приїздом сім’ї татиного брата, у їхньому домі оселилася метушня, особливо цьому сприяв невгамовний десятирічний Артем. Він носився по всьому будинку жбурляючи на всі боки м’ячик, що йому подарувала Ніка, і яка вже була не в захваті від своєї необачливої ідеї. Проте Лорі це подобалося, вона гасала разом з Артемом, жбурляючи у нього свої нові іграшки. Незважаючи ні на що, Ніка позирала на радісне обличчя своєї сестри і почувалася щасливою…

Ніка зустрілася з Джелом, як завжди біля старого мосту. Пеліон був пофарбований у яскраві, багряні кольори. Їй було незвично знову бачити сліпучу осінь, проте на відміну від холодної та монотонної зими, ця пора року здавалася більш привітнішою та веселішою, тому для неї це був найкращий варіант. Останні промені сонця розлилися по чистому блакитному небі, створюючи дивовижну картину, від якої неможливо було відірвати захоплений погляд.

Джеліос був одягнутий у темну, довгу куртку та сіро-зелені штани, його чорне волосся було акуратно вичесане та пригладжене до потилиці.

– З якого приводу така елегантність? – здивувалася Ніка, дивлячись на його сяйливі блакитні очі.

Джеліос люб'язно посміхнувся.

– Сьогодні ми зустрічаємо Новий Рік. – енергійно сказав він, а потім відразу спохмурнів і ляснув себе долонею по лобі, на якому миттєво з’явилося декілька помітних зморщок. – Ой, це ж мав бути сюрприз! Який я дурень, Даная та Кора мене прикінчать. – його дзвінкий голос прозвучав аж занадто збентежено.

Ніка не змогла втриматися від сміху.