Слава ЗСУ!

– Добре, не засмучуйся так. Я вдам, ніби це буде величезна несподіванка. – театрально зітхнула вона, обхопивши себе руками.

– Ходімо нас уже чекають! – радісно заявив Джел Кіферон і вони хутенько подалися до його невеличкої квартири.

Ніка звичайно очікувала якийсь сюрприз, проте вона навіть не здогадувалася, що він виявиться саме таким. Коли вони ввійшли до вітальні, зі стін ринуло яскраве світло, що перемішувалося в центрі, створюючи величезну кулю чарівних кольорів. На радісному обличчі Джела застигла широка посмішка, що була скоріше від захвату чим від здивування. На відміну від нього Ніка була водночас здивована і вражена побаченим. Такого вона точно не очікувала, усе було просто неймовірним та фантастичним. Ніка ще навіть не встигла отямитися від такої запаморочливої та бездоганної краси, коли посеред яскравої кулі зненацька з’явилися три постаті, одна з них озвалася мелодійним голосом Данаї Лутор.

– Ніка Мілевич, святкування Нового Року присвячується лише для тебе! – дзвінко пролепетала вона і тоді з’явилося звичне для усіх світло, в якому Ніка спромоглася добре розгледіти Данаю, Зака та Кору, що стояли у самому центрі кімнати.

Золотаве волосся Данаї було сховане за фіолетовою перукою, на якій сліпучо сяяли червоні камінці. Вона була одягнена у довгу сріблясту сукню з відкритими плечима, поділ якої елегантно спадав на підлогу. Зак та Кора не були вбрані у їхні звичні жовті, лабораторні костюми, на них красувалися одинакові червоні жакети, та вузькі, чорні штани, прикрашені срібними блискітками.

– Що це? – спиталася Ніка, дивуючись їхньому незвичайному вбранню, яке скоріше нагадувало циркові костюми. Даная поправила перуку, що трохи з’їхала їй на очі та осяяла Ніку чарівливою посмішкою.

– Ми станцюємо тобі наш традиційний новорічний танок. – урочисто прощебетала вона і зробила граційний реверанс. Зак та Кора повторили за нею.

– Танок? – здивовано перепитала Ніка.

– Так. – підтвердили вони гуртом. Джеліос вказав на коричневий диван, який стояв уже не по центру кімнати, а біля стіни.

– Нам потрібно зайняти найкращі місця! – з щедрою усмішкою висловив він, тягнучи Ніку до дивану.

– Джеле, я гадаю, що не потрібно було влаштовувати цієї вистави. – тихенько промовила вона, відкинувшись на зручну спинку м’якого дивану.

Джеліос розширив очі, на його обличчі появилася легка стривоженість.

– Чому? Тобі не подобається? – голосно зітхнувши, запитав він.

Ніка похитала головою та міцно схрестила руки на грудях.

– Не в цьому справа. Я лише почуваюся якось незручно.

Джеліос взяв її за руку.

– Що? Чому? Диван не зручний? Може принести стільці? – блискавично випалив він, напруживши обличчя.

– До чого тут цей диван? – Ніка закотила повіки.

– Тоді що не так? Вони аж занадто старалися, аби зробити тобі приємне. – прошепотів він.

– Гаразд – похмуро кинула вона.

– Ніка, їх ніхто не примушував. Усе робилося за власним бажанням. Розумієш, це наша новорічна традиція. Хоч Зенон… – Джеліос замовк і спохмурнів.

– Що Зенон?

Джеліос все ще стримував мовчанку, в його очах відобразилася неприхована злість. Ніка лише щойно помітила, що серед усіх присутніх у квартирі не було лише Зенона Рейнола.

– Де він? – нетерпляче запитала вона. – З ним щось трапилося?

Всередині щось клацнуло. Вона відчула як хвилювання почало затьмарювати її свідомість.

Джеліос схилив голову собі на плече.

– Ні, з ним все гаразд. – голосно видихнув він, примруживши очі, ніби намагаючись щось пригадати.

– Тоді в чому справа?

– Він просто… Ніка, тільки не сприймай це занадто близько до серця. Зенон просто не захотів прийти. – Джеліос різко повернув обличчя до стіни, і Ніці здалося, що він скрутив собі шию.

Зенон завжди ставився до неї з помітною недовірою, тому його вчинок був цілком зрозумілим. Але зараз Ніка намагалася про це не думати.

Світло знову погасло і з’явився тусклий блакитний промінь. Почала лунати казкова музика, Ніка впізнала той самий інструмент, на якому вправлявся Александр. Три силуети почали швидко рухатися по кімнаті, вона заворожено спостерігала за їхнім дивним танцем, що деякими елементами нагадував балет і акробатичні трюки. Раптом сукня Данаї спалахнула неймовірно яскравим вогненним сяйвом, від чого Ніка примружила повіки. Сліпуче сяйво повністю оповило всіх присутніх та рознеслося по кімнаті, освітлюючи кожну щілину. Нарешті Ніка зуміла відчути неабияке полегшення , все-таки в цьому танці було щось заспокійливе. Джеліос також поглядав на все це дійство, хоч Ніці здавалося, що він думав зовсім про інше, його обличчя не могло позбутися застиглого виразу схвильованості. Крім того Джеліос напружено стискав собі руки і тарабанив пальцями по колінах.

Нарешті традиційний танок скінчився і вогненне світло, яке ринуло з сріблястої сукні, погасло, Ніка голосно поплескала долонями, щоб виразити свою вдячність за таке неочікуване новорічне привітання. Ввімкнулося звичне світло. Троє танцівників низько вклонилося, на обличчі Зака появилася надзвичайно білосніжна посмішка, до якої Ніка все ще не могла звикнути.

– А зараз іще один сюрприз! – голосно проказала Даная і подала знак рукою. У кімнаті з’явився її брат – Александр Лутор з круглим сталевим підносом на якому знаходився великий білий торт з червоною квіткою на верхівці. Молодший брат Данаї обережно поклав його на невеличкий столик, який Джеліос та Зак уже встигли посунути на середину вітальні. Ніка схопилася на ноги та метнулася до святкового торта, щоб краще його роздивитися. Проте всі інші чомусь позадкували до стіни.