Слава ЗСУ!

– Ніка, це ж … – весело і трохи знервовано вигукнув Джеліос, коли вона спинилася біля дерев’яного столика.

– Що? – здивувалася Ніка. Проте в саме цю мить великий торт вибухнув і влучив прямісінько в її заціпеніле обличчя, а червона квітка, що була на верхівці опинилася на її голові, шматочки білого крему порозліталися по всій кімнаті та поприлипали до гладенької підлоги, дерев’яних меблів та пастельних стін, проте Джеліос, Даная, Александр, Зак та Кора змогли уникнути солодкої атаки.

– Вибух-торт. – зітхаючи, договорив Джел.

Обличчя та волосся Ніки були повністю вкриті вершковим кремом, вона ретельно протерла очі липкими пальцями. Усі на неї безцеремонно витріщалися, їхні обличчя сяяли веселими посмішками. Лише Джеліос зненацька спохмурнів. Ніці насправді було не до сміху, хоч вона цілком розуміла, що втрапила в дурне і водночас смішне становище.

– Хіба ти не знала, що торт вибухне? – давлячись гучним сміхом, запитала Даная та схопилася за живіт.

Ніка розсерджено похитала головою, від чого червона квітка впала на підлогу.

– Звідки мені знати? Цей торт був абсолютно звичайним на вигляд, я й подумати не могла, що його потім доведеться відшкрібати зі стін. – обурливо випалила вона, знімаючи липкуватий крем з волосся, що заплуталося у тугий вузол.

– Нічого з прибиранням ми якось впораємося. Це була ще одна наша традиція – зустрічати Новий Рік вибух-тортом. – спробувала виправдатися Даная.

– Проте в нас не має такої традиції. – недбало вимовила Ніка.

– Тут ми прокололись. – замислено додав Зак.

– Але було весело. – пробелькотіла Кора.

– Безперечно! – саркастично озвалася Ніка, вдихаючи повітря на повні груди. По її перекошеному обличчю ніяк не скажеш, що було весело. Джеліос також цим збентежився.

– Ти в порядку? – пошепки поцікавився він.

– Якщо не зважати на кілограм крему на моїй голові, то в принципі так. Сюрприз був вдалим. Це точно. – якомога веселіше наголосила Ніка, аби не псувати друзям свято.

– Дивлячись на твоє обличчя, я б так не сказав. – Джел заперечно похитав головою.

– Тому що окрім вершкового крему на ньому нічого не видно. – хихикнула вона, ловлячи його несхвальний погляд.

– Я радий, що ти повеселішала, ходімо я проведу тебе до ванної кімнати.

– Гаразд. – погодилася вона, сподіваючись якнайскоріше позбутися липких, шматків торту.

Покинувши вітальню, вони пройшлися коридором і спинилися біля блискучих сірих дверей.

– Рушник і все необхідне знайдеш там. – Джел вказав рукою на двері. – Я почекаю тебе тут.

– Сподіваюся це був останній сюрприз на сьогодні. – з надією видихнула Ніка, стираючи пальцем вершковий крем з губ.

Джеліос прокашлявся і притулився до стіни.

– Майже.

– Він хоч не вибухне… – нерозбірливо пробурмотіла вона. Джел театрально усміхнувся і проштовхнув її у дверний отвір.

– Можеш не квапитися, у нас ще багато часу. Я чекатиму тебе. – мелодійно повторив він, зачиняючи за Нікою відполіровані двері.

Зі шкіри та волосся крем змивався дуже швидко, особливо в цьому їй допоміг прозорий шампунь з приємним запахом шоколаду в скляній пляшечці. Не знімаючи з себе заляпану зелену блузку, Ніка намастила її синім пральним порошком та змочила холодною водою. Частина блузки відразу змінила колір, Ніка навіть не встигла потерти її рукою. Вона вже сумнівалася чи це насправді був пральний порошок, можливо, вона сплутала його з якоюсь фарбою. Ніка виглядала справді дивно: мокре заплутане волосся, зелена блузка у синіх плямах, запах шоколаду… Вона прискіпливо вдивлялася у велике квадратне дзеркало, ретельно розправляючи пальцями мокре волосся. Змирившись зі своїм кумедним зовнішнім виглядом, вона зітхнула і відчинила двері, навпроти яких сидів, зігнувши ноги в колінах, сонний Джеліос.

– А ти швидко. – відмітив він, окинувши її зацікавленим поглядом, кінчики його губ потяглися вверх. У вітальні все ще лунала музика, очевидно Даная, Зак та Кора вирішили продовжити святкування. Ніка помітно здригнулася, представивши їхні здивовані вирази облич, коли вони узріють її в такому недолугому вигляді.

– Ти ще тут? – стурбовано запитав Джеліос, підводячись на ноги.

– Так… я просто замислилась.

– Це добре. А то я вже подумав, що ти збираєшся повертатися до свого світу. Розчинятися у повітрі поки що рано. – м’яко відказав він. Ніка мимовільно кивнула, не розуміючи до чого він веде. В голові все ще крутилися дивакуваті побоювання.

– Даная та інші ще святкують? – відповідь на це запитання була вже їй відома. В її голос просочився помітний смуток.

Джеліос невпевнено кивнув.

– Це тебе турбує? – він спробував вияснити причину її пригніченого настрою.

– Ні. – якомога правдоподібніше сказала вона, проте Джел Кіферон відразу все зрозумів.

– Мені випровадити їх?

Ніка схвильовано роззявила рота.

– Звичайно, ні. Це буде нечемно!

– Нічого, зате твій настрій поліпшиться! – уперто буркнув він.

Вона знизила плечима.

– Мені і так добре…

– Невже? – його пильний погляд зупинився на її похмурому та розпачливому обличчі, яке лише палало бажанням залишитися на самоті.